Зразкова майстерня естрадно-циркового мистецтва “Комплімент”, що за 20 кілометрів від Києва, під час окупації втратила один із своїх залів, стала свідком жахливих подій, але відродилася зі словами “ми потрібні нашим дітям”.
Редакція Circus Life приїхала до Ірпеня, аби побачити, як тренуються діти в деокупованому місті, і поговорити з їхніми засновниками Катериною Саксоновою та Іваном Венціславським, яким попри все вдалося відновити справу свого життя і далі тренувати майбутніх артистів.
Пане Іване, пані Катерино, розкажіть, як почався ваш творчий шлях і як ви прийшли до того, щоб відкрити власну дитячу студію.
[Іван] Наш сімейний тандем народився в цирковому коледжі (нині Київська академія естрадного та циркового мистецтв), це був початок 2000-х років. Я навчався на цирковій кафедрі, дружина – на хореографічній. І як завжди, де в цирковому шукають собі гарних дівчат? В хореографії [усміхаються].
[Катерина]. Ми, як більшість циркових пар, вирішили робити разом номер. Перший нам ставив вже покійний хореограф-постановник Павло Васюра з міста Біла Церква. Наступний номер у дуєті нам створив режисер Академії естрадного та циркових мистецтв Микола Баранов, наразі Заслужений діяч України. Номер мав назву “Лінія життя” і пропрацювали ми ним сім років.
Згодом ми потрапили на шоу Баранова в Німеччині у цирковий театр “Salome”. Потім були на шоу “Україна має талант”, другий сезон. Це був, здається, 2006 рік. Ми дійшли до прямих ефірів, до “Других шансів”.
Тож, як артисти ми працювали з 2003 року і в 2008 відкрили власну студію.
Ви працювали лише на закордонних контрактах чи приймали запрошення і від українських цирків?
[Іван] В Україні ми не працювали. Зазвичай за кордоном – дінер-шоу, Туреччина, Південна Корея тощо.
[Катерина] Я тепер вже замислююсь: “а чому ми не виступали в українському цирку?”. Можливо, просто не встигли.
[Іван] Але закордонні шоу дали нам хороший поштовх для того, щоб відкрити студію.
Там ми побачили шоу, які відходять від стандартного розуміння цирку. Натомість в них круто поєднувалася хореографія, театральне мистецтво, акторська майстерність і цирк.
З самого відкриття нашої майстерні ми поставили за мету не робити стандартні циркові номери, а створювати шоу. Тобто, обов’язково поєднувати хореографію, цирк та акторську складову. Наразі це можна побачити в багатьох студіях.
[Катерина] Іван свого часу також закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого як режисер. Він відповідає в нашому тандемі за режисуру номеру, а я за хореографію та музичне оформлення.
[Іван] Довгими вечорами ми можемо сидіти на кухні до трьох ночі, якщо прийде ідея. Я можу стрибати, показувати в ролях, що будуть робити діти [усміхаються].
Тобто ви ставите повноцінне шоу з вихованцями, на яке можуть прийти всі охочі?
[Катерина] Так, раз на рік у нас проходить звітний концерт. Ми орендуємо сцену – велику, з високою стелею для повітряної гімнастики. Адже до повномасштабної війни в нас навчалося до 200 учнів, зараз дещо менше – 110.
На 10-річчя студії ми проводили концерт в Центрі культури та мистецтв НАУ. Цього року студії виповниться 15 років, хотілося б орендувати знову цей майданчик, але поки вирішуємо.
Ви оголошуєте про концерт і всі охочі можуть придбати квитки ?
[Іван] Так. Але цьогоріч це був благодійний внесок спрямований на оплату оренди залу, іншу частину ми перерахували на ЗСУ.
На 15-річчя хочемо перевершити свій концерт на минулий ювілей. Тоді в нас було грандіозне оформлення, артисти виходили на сцену з екранів, монтаж на високому рівні.
Зал НАУ вміщає близько півтори тисячі глядачів, але тоді навіть стояли. Знаєте, спочатку деякі з татусів вважали це не дуже цікавим концертом, мовляв, що вони не бачили на дитячих заходах. Але після шоу ці татусі підходили до нас із запитаннями, коли наступний і де взяти більше запрошень, аби інших рідних і друзів привести, бо вони точно мають це бачити.
Зараз ми у вашій студії в Ірпені. Це місто пережило окупацію. Ви самі тут живете і тут працює ваша студія. Як ви пережили цей страшний час і як вдалося відновитися після деокупації?
[Катерина] Ми жили і живемо в Гостомелі, це зовсім поруч. Я мала заняття напередодні повномасштабного вторгнення, тоді була насторога, але дехто запевняв, що нічого не буде і ми дарма переживаємо.
24 лютого ми прокинулися о 5 ранку від вибухів. В метушні зібралися і поїхали до батьків, вони живуть неподалік. Потім поїхали в один із залів, в нас їх було два в Ірпені і один в Києві. Вже тоді над містом літали ворожі літаки, висаджували десант.
Читайте про те, як пережив окупацію цирковий продакшн в Херсоні Jin Roh Circus в інтерв’ю з його засновниками – родиною Ващенків.
Цей зал, в якому ми зараз, на цокольному поверсі, з першого дня слугував мешканцям будинку за укриття. В місті вже були величезні затори, над головою літали Сушки. Ми вийшли з авто – не знали, бігти, лягати, що робити, було дуже страшно.
Тоді ми добігли до нашого залу, тоді тут вже перебувало близько ста людей. Дехто тут жив до кінця окупації, заклеїли вікна, закрили їх старими дверима, так вони вціліли. Поки не відключили, була вода, електроенергія. Ми віддали людям мати, аби було на чому спати.
[Іван]. І найприємніше – я повернувся вже в квітні, коли Ірпінь звільнили, а люди все склали, нічого не зникло зі студії – ні мати, ні обігрівачі, хоча ми їх віддавали.
До речі, Київську студію ми теж віддавали на потреби Територіальної оборони. Вони повернули нам всі мати і помили. А я питаю: “Чому їх не забрали?”. Їхня відповідь була: “Ми не можемо, це ж дитяче”.
[Катерина] В Гостомелі в своєму підвалі ми просиділи 24-25 лютого, і якраз коли з одного боку в місто в’їжджали ворожі танки, з іншого виїжджали ми. Нам треба було виїхати, бо в нас маленький син. Певно, з нами був янгол-охоронець, бо люди, які не встигли виїхати 25 лютого, виїжджали вже “зеленими коридорами” 5 березня.
Того дня ми їхали вулицею, доїхали до роздоріжжя і повернули наліво з міста, а дехто повертав направо, саме там розстріляли людей на дорозі. Я не знаю, як ми тоді врятувалися. Потім був прильот в наш другий зал повітряної гімнастики. Там все зруйновано, знищений реквізит.
[Іван] Ми вивезли наших жінок до кордону і до кінця не розуміли, що відбувається в місті. Я був налаштований повернутись, але мені сказали, що вже перекриті всі в’їзди і підірвані мости.
Я приїхав в Хмельницький до знайомих, жив там місяць-півтора. Одразу пішов до військкомату, коли дізнались звідки я, сказали чекати. Потім після звільнення, пішов до військкомату в Гостомелі, там, коли дізнались, що я працюю вчителем, відповіли те ж саме.
Відновлення занять почалося ще, коли я був у Хмельницькому. Ініціювали його батьки, просили займатися з дітьми онлайн. Я домовився з місцевою школою і звідти проводив заняття для дітей, які виїхали в Норвегію, Польщу, Німеччину тощо.
Потім в червні, після звільнення, я повернувся, відновлював квартиру, студію. Почали приходити перші діти на заняття, спочатку 5-6, потім всі, хто поверталися першою чергою телефонували до нас і просились на заняття. Паралельно працював з дітьми в Києві, тоді почало доєднуватися багато нових учнів, я набрав дві групи лише з початківців.
Розумієте, діти пережили величезний стрес, брак комунікації, діти з Ірпеня бачили, як розстрілюють їхніх однолітків. Їм потрібно було відволікатися, виходити з цього стану депресії.
[Катерина] Ми робимо щось добре для цих дітей, нам це дуже приємно, бо їм усім надзвичайно важко. Ми вчимо наших вихованців, що вони мають підтримувати одне одного, гуртуватися, ділитися переживаннями, разом набагато легше.
[Іван] Батьки деяких наших учнів, на жаль, не повернулися із фронту. Це дуже важко, навіть слова складно підібрати в спілкуванні, але вони повертаються до нас і відновлюють хоч трошки свій психоемоційний стан.
Це був дуже важкий час. Дякуємо, що знайшли сили відновити свою справу і працювати з дітьми далі.
Ваша назва “Зразкова майстерня естрадно-циркового мистецтва”. По-перше, чому майстерня? І слово “зразкова”, чи дає це якісь преференції, адже це звання присвоюється не кожному?
[Іван] Звання “зразкова” майстерня ми маємо вже 6 чи 7 років і воно надається державою. Чесно кажучи, поки що це ніяких преференцій не дало, державної підтримки ми не отримуємо. Хіба що це, можливо, додає значущості в розумінні людей.
Статус “зразкової” ми отримали, коли відкривали студію при одному з київських ліцеїв. Насправді ми не працювали для цього цілеспрямовано, але це було потрібно на той час адміністрації школи.
Згодом, з початком пандемії, ми перестали співпрацювати з ліцеєм, через обмеження, які тоді наклали на державні школи, але статус “зразкового” колективу в нас залишився.
Його також треба підтверджувати кожні 5 років, свого часу ми робили концерт для журі, доводили, що робота наших учнів справді зразкова. Але в період пандемії та війни це не часі, тому призупинилося.
[Катерина] Чому майстерня?
Так говорив мій покійний хореограф: “Я майстер, а ви глина, і я з вас ліплю”. Наша справа – про майстерність, і ми хотіли це показати у назві, аби вона не була такою банальною на кшталт “школа, студія”. Майстерня – це творчість першою чергою.
А “Комплімент”, тому що так в цирку називається поклін. Кажуть: “А тепер всі стали на комплімент”, іноді наші учні думають, що то їх мають на увазі [усміхається]. Це нетривіальне близько циркове слово, до того ж має й інше значення – приємість, похвала. Ми категорично не хотіли обирати назву типу “Арлекіно”, “Арена”, “Шапіто” тощо.
До повномасштабної війни з вами також працювало кілька тренерів. За якими критеріями ви їх обирали до себе в команду?
[Іван] Так, у нас є тренерки: з повітряної гімнастики Телішевська Вікторія, з хореографії Щербакова Єлізавета, також була тренерка Таїсія Герасимчук, яка працювала з найменшими учнями та з напрямком еквілібр-каучук. Таїсія дуже крута, вона пережила всю окупацію, лише сина встигла відправити евакуаційним коридором, бачила розстріли, катування, вона була зовсім сама.
Як тільки повернулися в Ірпінь, ми забрали її до себе на роботу. Але потім почалися відключення світла, їй стало ще гірше самій, і діти її забрали до себе за кордон.
Перший і найголовніший критерій для тренера – це любити дітей. Треба знайти підхід до кожного і вже тоді тренувати найскладніші трюки.
І, звісно, другий критерій – це професійна майстерність. Якщо отримати довіру від дитини, вона буде згодна на все. На те, що їй будуть робити боляче, тому що ми робимо боляче. Це адекватна інформація. Тренування – це боляче, розтяжка – це боляче, навантаження на спину, бувають травми.
Іноді діти плачуть, але це треба перебороти і потім вони вже приходять із задоволенням і роблять все в кайф. Далі організм сам потребує цього навантаження і діти розуміють, що можна робити все краще і краще, самі прагнуть цього.
Читайте про підходи та методи тренувань в Duo Pospelov Creative Studio в нашому інтерв’ю із засновниками Олегом та Юлією.
Знаєте, навіть досвід роботи з дітьми не обов’язковий. Це я можу навчити. Але тренер повинен вміти надати професійну інформацію з того жанру, в якому він працює.
Ще важливо, щоб тренер розумів, які процеси в якому віці відбуваються в тілі дитини. Виважувати рівень навантажень на кожного індивідуально.
В Києві в нас працює тренерка з хула-хупами і початкової аеробіки для малюків Пінчук Сніжана, її чоловік наразі захищає нашу країну в лавах ЗСУ. Дуже крута, але вона прийшла без досвіду роботи з дітьми. Ми її цьому навчили і зараз дуже пишаємося, діти чудово засвоюють заняття.
[Катерина] Для нас не надто важливий диплом з циркової академії, тренер може бути випускником коледжу чи студії. Але ми цінуємо його професійні навички, ніколи не працюватимемо із самоучками, які походили кілька місяців на щось типу флай-йоги і вирішили викладати.
[Іван] Нам дуже подобається долучати до цього процесу наших випускників, які закінчили циркову академію і повернулися до нас. Вони просять вчитися викладати і ми даємо їм невеликі групи.
Для нас надважливо, щоб тренер розділяв наші підходи та методи викладання, а наші випускники ці методи знають з 4 років, це в них в крові.
Саме зараз в Києві працює наша випускниця Новаковець Анна, вона тренерка з повітряної гімнастики для молодших груп. Нещодавно в нас зʼявилася нова чудова тренерка з еквілібру, до того ж професійна артистка цирку Колеснікова Наталія.
До речі, а який ще шлях реалізації ваших учнів? Є ті, ким уже пишається “Комплімент”?
[Катерина] В нас є студенти і випускники циркової академії. Кожного року з “Компліменту” там є мінімум 2 першокурсники.
Я пишаюся також учнями, які вступили на хореографічні напрямки, отже в нас високий рівень хореографії і як педагог тримаю планку.
[Іван] Я завжди кажу: “Не дай Боже, не йдіть, не вступайте” [усміхаєтся]. Чому? Кажу: “Це ж боляче, складно, збиті коліна, травми. Ну й що, коли тобі 10 тисяч глядачів стоячи аплодує і твої гонорари з кількома нулями” [сміється]. Та вони йдуть, вступають і показують круті результати.
[Катерина] Наша учениця Кузовкіна Юлія вчилася на хореографії та в циркові академії. З’єднала те, що ми вчили – цирковий жанр і хореографію. І вже чотири роки працює в крутому Будапештському шоу як ходулістка.
Випускник Артем Баранніков з номером “Клішник” брав участь в “Україна має талант”, вчив Дзідзьо в його ящик залазити [усміхаєтся]. Зараз виступає в Цирку на льоду “Grand”.
Також наша випускниця Вікторія Телішевська, закінчила циркову академію в Києві та працювала як професійна повітряна гімнастка. В неї дуже сильна трюкова база. Любов Міронець, яка закінчила напрямок хореографії в цирковій академії, знімалась в Діснеївському фільмі “Дамбо” як танцівниця.
В нас тренуються сестри Софія та Анна Моргулець, їх запросила Державна дирекція пересувних цирків України виступати в Новорічному шоу в Києві. Зараз в них вистави кожного дня.
Деяким нашим випускникам вже по 20-25 років, хтось став професійним артистом, хтось ні, але більшість досі займаються спортом, мають свої досягнення.
Ви та ваші учні брали участь в телевізійних талант-шоу? Чуємо часто, що до них ставлення досить неоднозначне, мовляв, там на першому плані не таланти учасників, а їхні щемливі життєві історії, це справді так? І чи варто талановитим дітям йти туди взагалі?
[Іван] На талант-шоу є режисер і шоу, це варто розуміти. Режисер корегує все, їм потрібні не екрані герої та антигерої, а на другому плані вже майстерність учасників. Практика показує, що до фіналу шоу доходять 9 щемливих історій і один професіонал.
[Катерина] Коли ми брали участь в таких шоу, одразу дітей правильно налаштували і все чесно пояснювали. Діти справді хочуть туди, бо бачать це по телебаченню, але реальність за лаштунками зовсім інша. Це не та казка, про яку мріють.
Часто на монтажі вирізають важливі моменти, одного разу вирізали, як наш номер дуже хвалило журі. А був випадок, коли історію зі слів наших учнів викривили, це дітей дуже засмутило, довело до сліз. Після того ми відмовляємося від участі в подібному.
Фестивалі краще, ніж талант-шоу. Вони чесніші і справедливіші. Але ми ще також до великої війни брали участь в різних заходах, благодійних концертах, співпрацювали з Олегом Скрипкою. Ми одна з небагатьох студій, яка брала участь у випускних концертах Муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв міста Києва.
Номери “Останній бій” та “Незламні” на фестивалі “Яскрава арена” у Львові, 2023
Питання на завершення наше традиційне. Який секрет у вашого тандему поєднання творчої роботи і особистого життя?
[Катерина] Ми разом з 2002 року, а в 2006 одружилися. Я гадаю, що ми просто доповнюємо одне одного. Звісно, не без суперечок, сварок, все буває.
Ми часто 24/7 разом, і вдома і на роботі. Коли я виїжджала з країни, чоловік говорив, що йому складно без мене генерувати ідеї [усміхаються].
Навіть, коли я просто приїжджаю до залу, де Іван ставить номер і просто стою, саме тоді в нього починається бурхлива творча робота. Каже, що йому потрібна муза [усміхаються].
[Катерина] Нашому сину Іллі зараз 8 років, він теж займається з учнями. Ще з вагітності він завжди зі мною на репетиціях, на звітних концертах і зараз буквально виростає в залах, поки ми тренуємо дітей.
[Іван] Ми обговорюємо вдома роботу, постановки, успіхи наших учнів, що змінити, що покращити і нам це подобається. Одного разу ми домовились не говорити про роботу в суботу і неділю, але в нас не вийшло, тому ми скасували це правило [сміються].
Дякуємо за гостинність та щиру розмову пані Катерині та пану Івану! Чекатимемо запрошення на звітний концерт майстерні “Комплімент”, і як завжди розповімо нашим читачам про усе першим!
Підписуйтесь на нас в Instagram: instagram.com/circuslife.com.ua.
