Простір, який оживає через артистів
Захід складався з двох частин, перша з яких була присвячена демонстрації сценічного потенціалу нового майданчика. Артисти Національного цирку України та запрошені виконавці представили серію номерів, які показали, як саме може функціонувати цей простір у різних жанрових і технічних форматах.
Свої повітряні номери представили вихованки школи повітряної гімнастики Duo Pospelov Creative Studio — Павліна Мельничук і Аріна Антоменюк, Поліна Делідон, Уляна Кущинська. Усі дівчата — номінантки та переможниці престижних циркових фестивалів, зокрема «Яскрава арена», Одеського фестивалю циркового мистецтва та інших. Студію також представила талановита Аліна Фролова, яка нещодавно дебютувала на головному манежі Національного цирку України у програмі «Майнкрафт».
Крім цього, свої вміння продемонстрували і вихованки школи циркового мистецтва Ale-Up. Зокрема, на Малому манежі виступила Вікторія Войтко, яка вже має досвід виступів на головній арені Національного цирку України та брала участь у програмах цирку, зокрема у новорічній програмі.
Серед гостей заходу був присутній австралійський режисер і директор циркової школи The Circus Centre Кріс Мейхью, який сьогодні разом із командою Circus Life працює над створенням документального фільму про український цирк під час війни.
Після пресконференції Кріс Мейхью поділився із Circus Life своїми враженнями від побаченого:
«Я абсолютно захоплений тим, як навіть під час війни, в настільки складних умовах, продовжує розвиватися циркова індустрія в Україні. Зокрема, сама презентація на Малому манежі, як я дізнався сьогодні, відбувалася під час відсутності електроенергії — тобто завдяки освітленню, яке працювало від генератора. І це лише посилює той ефект і ту красу, яку має цирк в Україні. Сподіваюся, що в нашому документальному фільмі разом із Circus Life ми зможемо донести цю красу до міжнародної аудиторії».
Дійзнатися більше про документальний фільм про український цирк, над яким працює команда Circus Life та Кріс Мейх’ю можна за посиланням.
Прес-конференція і плани майбутнього розвитку
У другій частині заходу відбулася прес-конференція за участі співавторів проєкту, директора Національного цирку Владислава Корнієнка та художників-оформлювачів простору Іллі Павельця та Івана Грабка, а також головної режисерки Вероніки Гумарової. Саме ця команда сформувала концепцію простору, визначила його художню і функціональну логіку та реалізувала трансформацію, яка сьогодні претендує на Шевченківську премію.
Команда поділилася своїм баченням ролі нового майданчика у майбутньому цирку та окреслила напрямки його розвитку як багатофункціонального культурного середовища. За словами головної режисерки Вероніки Гумарової, одним із наступних кроків стане створення іммерсивного шоу, спеціально розробленого для цього простору.
Імерсивний формат передбачає активну взаємодію між артистами і глядачами, руйнуючи традиційну дистанцію між сценою і аудиторією. Деталі майбутнього шоу команда поки що не розкриває, наголошуючи, що проєкт готується як сюрприз для публіки.
Архітектура і живопис як єдиний художній простір
Ключовим елементом трансформації Малого манежу стало створення монументальних фресок, виконаних художниками Іваном Грабком та Іллею Павельцем.
Працюючи над розписами, художники зверталися до традиції монументального мистецтва ХХ століття. Серед їхніх референсів — роботи Пабло Пікассо, зокрема його сценографічні рішення для балету Parade, а також класичні приклади художнього оформлення театральних просторів, такі як розпис куполу Паризької опери Марком Шагалом. Водночас автори не наслідували жоден конкретний стиль, а створили синтетичну композицію, засновану на модерністській традиції першої половини ХХ століття, переосмисленій відповідно до сучасних задач циркового простору.
Фрески не мають прямого сюжетного наративу. Замість цього художники працювали з формальними знаками, кольоровими площинами і символічними образами, які узагальнено відсилають до жанрів циркового мистецтва. Такий підхід дозволив створити середовище, яке не диктує глядачеві конкретної історії, але формує атмосферу і відкриває простір для власного сприйняття.
Особливу увагу художники приділили взаємодії розпису з архітектурою. Завдання полягало не в тому, щоб домінувати над простором, а навпаки — підкреслити його об’єм і структуру, зберігши відчуття відкритості і монументальності. Сам процес створення фресок був тривалим і складним: від перших ескізів до завершення минуло понад півтора року, тоді як сам розпис виконувався вручну протягом кількох місяців. Уся композиція переносилася на стіни через спеціально побудовану сітку, без використання проєкторів чи цифрових інструментів, що підкреслює ремісничу точність і масштаб роботи.
Серед елементів розпису є і приховані деталі, які художники залишили як своєрідні візуальні «пасхалки». Які саме? Уважні відвідувачі Національного цирку скоро зможуть попрацювати над їх пошуком.
Простір, що визначає майбутнє цирку
Подання цього проєкту на Шевченківську премію у номінації «Дизайн» може стати важливим прецедентом, що розширює уявлення про цирк як сучасну культурну платформу, здатну інтегрувати архітектуру, візуальне мистецтво, технології і живий перформанс.
Повітряна гімнастика: мистецтво, спорт чи масова культура? Читайте в публікації доктора філософії, повітряного гімнаста, а нині засновника Школи повітряної гімнастики Duo Pospelov Creative Studio — Олега Поспєлова.
Малий манеж має потенціал стати не лише другою сценою цирку, а простором експерименту, розвитку і формування нової мови українського циркового мистецтва.
