Повітряна гімнастика – це овіяне ореолом романтики мистецтво та жанр, який домінує у сучасному цирку.
За останнє десятиліття повітряна гімнастика популяризувалася шаленими темпами, зібрала величезну кількість послідовників різного віку по всьому світу і сформувалася, як своєрідна «спортивна субкультура».
Повітряна гімнастика уособлює мужність і жіночність, сміливість і заповзятість, поєднує в собі прагнення людини до здорового, красивого, розвиненого тіла, досконалості його ліній та рухів. Виступи повітряних гімнастів вражають уявлення і викликають справжнє естетичне задоволення.
Про те, як зароджувалася та розвивалася повітряна гімнастика – читайте в попередньому матеріалі Олега Поспєлова для Circus Life.
Сьогодні повітряною гімнастикою особливо захоплюється жіноча частина покоління Альфа, а чимало пересічних людей хоча б раз у житті спробували заняття у повітрі. Всього лише якихось 20 років тому «повітряна гімнастика» здавалася недосяжним елітарним мистецтвом, підвладним лише майстрам-професіоналам.
Повітряна гімнастика у просторі та часі
Чи є повітряна гімнастика складовою комплексного поняття «циркове мистецтво», чи це – мистецтво «саме по собі»? Відомий філософ і культуролог М. С. Каган, у роботі «Морфологія мистецтва» (1972), писав, що «ані цирк, ані естрада, ані масові видовища під відкритим небом не володіють одноманітною будовою художньої тканини і не є тому видами мистецтва. Чи то з’єднуються різні музичні, хореографічні, розмовні і т. д. номери на арені, на сценічному майданчику або на поле стадіону – у всіх цих випадках ми маємо справу з об’єднанням різних мистецтв, що, однак, не призводить до “хімічної реакції” їх злиття воєдино». Це твердження дещо суперечить тогочасній естетиці, але здається цілком логічним, що кожне з циркових мистецтв має право вважатися окремим мистецтвом, яке просто асоціюється з цирковим приміщенням, де ці мистецтва збиралися впродовж історії.
Відзначимо, що артисти виступали на повітряних реквізитах задовго до того, як Жюль Леотар здійснив свій славнозвісний політ в цирку Наполеона (1859). Як щодо літографічних зображень Едуарда Клішніга, датованих 1836 роком (Жюль Леотар народився у 1838), чи японських повітряних акробатів на зображеннях середини ХІХ століття (фото на початку статті)?
(Спеціальний ілюстрований додаток до театральної газети, Відень, 1836 рік)
(японський сувій ХІХ століття)
Припустимо, що сучасна повітряна гімнастика – це симбіоз традиційного циркового мистецтва та нових спортивних віянь.
Питання ступеню спорідненості циркового і спортивного рухів у повітряній гімнастиці лежить зокрема у дискурсі філософії. Маючи однакову форму, вони практично протилежні за змістом.
Мистецтво циркової повітряної гімнастики – це про унікальність, про прагнення до неповторності та ідеалу, повітряний спорт – про універсальність, про матеріальну повсякденність – зробити те, що роблять всі, але зробити краще за інших.
В той час, як мистецтво повітряної гімнастики відноситься до естетичної категорії красних мистецтв, повітряний спорт – це явище масової культури.
Впродовж історії спорт прагнув наблизитись до мистецтва, додавши художню складову до механічного виконання елементів. Так, в середині ХІХ століття було з повітряною гімнастикою, яка потрапила до цирку. Звісно, тогочасні критерії художності та артистизму значно відрізнялися від сучасних. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть без повітряних номерів не обходились не лише циркові програми, а й розважальні програми вар’єте та казино.
Відзначимо, що тогочасні виступи повітряних гімнастів були зовсім не такими, якими ми уявляємо і бачимо їх сьогодні. На противагу довершеним натягнутим лініям, ідеальним шпагатам, пластичних рухам – майже «балету у повітрі», який демонструють наші сучасники, виступи найуспішніших артистів сторіччя тому складалися з доволі примітивної хореографії та набору інколи неймовірно складних і навіть ризикованих трюків, гідних «книги рекордів Гіннеса». На ілюстраціях жінки, наче перебуваючи в невагомості, з легкістю тримають зубами чоловіків і важкі предмети, неймовірні утримування у повітрі виконують тріо та квартети. При цьому виконавці та, особливо, виконавиці повітряних номерів виглядають грузними і кремезними, – зовсім не схожими на сучасних повітряних гімнастів та гімнасток – підтягнутих «фітнес-моделей» з рельєфними м’язами.
«найкращий в світі номер на римських кільцях» (фотолистівка початку ХХ ст.)
Водночас повітряна гімнастика зацікавлювала широке коло глядачів не лише як складова циркового видовища, а і як прикладна фізкультура, елементи якої навіть входили до освітньої програми в навчальних закладах.
У 1913 році викладач гімнастики Університету Пенсильванії (США) Вільям Дж. Кромі видав ілюстрований посібник «Вправи на трапеції, довгому коні та канаті», в якому писав, що «гімнастика еволюціонувала від циркових «трюків», і тепер у нас є вправи, які вважаються класичними, прогресивними, приємними, корисними та безпечними, і вони стали необхідною та потужною частиною освіти. Трапеція (яка вважалася символом тогочасної повітряної гімнастики) має більш гідне місце, ніж цирковий намет, і повинна бути доступною в наших спортзалах для тих, хто бажає над нею працювати».
Замінюємо «трапецію» на «полотна» і усвідомимо, що процеси подібні до сьогоденних відбувалися більш ніж сто років тому.
Повітряний спорт – тренд ХХІ століття
У ХХІ столітті повітряна гімнастика оформилась у спортивну дисципліну. Її адепти стверджують, що це – виключно спорт, і циркове мистецтво тут ні до чого. Щоб зовсім дистанціюватися від цирку, навіть вигадають оригінальні назви на кшталт – «повітряна атлетика».
В пояснення цього, припустимо, що в уявленні суспільства, цирк представляється не лише красивим видовищем, яке розгортається на арені під сферичним куполом, а й несе в собі негативні стереотипи, які століттями культивувалися в масовій свідомості: бродячий спосіб життя, знущання над тваринами, демонстрація потворного, неосвіченість, нехтування безпекою під час виконання трюків тощо. В ієрархії просторово-часових мистецтв цирк завжди посідав нижчу ланку у порівнянні з танцем чи пантомімою. Повітряна гімнастика, без якої неможливо уявити циркову виставу, також певною мірою є заручником вищезгаданих упереджень.
На противагу неоднозначності осмислення цирку, спорт асоціюється з Олімпійськими іграми, чемпіонатами світу, системою правил, дисципліною. Бути частиною спорту, хоч і не визнаного, виступати на змаганнях, де зовсім необов’язково досягти високого рівня, виглядає більш престижним, ніж займатися «цирком», особливо якщо не ставити метою виступати на професійному рівні.
З іншого боку, якщо межею мрій спортсмена у повітряному спорті є перемога на якихось змаганнях, рівень престижу яких є досить сумнівним і майбутня кар’єра тренера та судді, то в цирковому мистецтві талановитий артист має всі можливості побудувати успішну кар’єру митця, виступати у різноманітних шоу, подорожувати світом.
Чому так сталося, що саме повітряна гімнастика зробила кульбіт від цирку і почала активно рухатися у напрямку спорту? Якщо окремий жанр чи реквізит стає настільки популярним, що з’являються сотні виконавців, які роблять однакові елементи, «хтось – краще, хтось – гірше», і вони практично нічим не відрізняються, то це викликає природню потребу у їх гуртуванні в певні осередки – «клуби за інтересом» і виникненні форми змагань між ними.
Якщо «трапеції» і «канату» свого часу не вдалося вийти за межі шкільної програми, то їх молодші наступники, – «повітряні полотна» і «повітряне кільце», які стали класичними реквізитами повітряної гімнастики, змогли повною мірою реалізували свої спортивні амбіції.
Їх масово опановують у студіях повітряної гімнастики і демонструють на спеціальних змаганнях – чемпіонатах з повітряної гімнастики, які регулярно проводяться у багатьох містах на різних континентах. Під чемпіонати пишуться правила, складаються протоколи оцінювання, де враховуються майже всі дрібниці, від пластики рухів у партері до ступеня розвиненості гнучкості і динаміки обертань на повітряному реквізиті. Це дозволяє визначити найбільш універсального «спортсмена», однак фактично зводить нанівець «унікальність», яка цінується у цирковому мистецтві.
Попри той факт, що «повітряна гімнастика» не є юридично визнаним видом спорту на офіційному різні, вона фактично є видом спорту з відповідною організаційною структурою і системою правил.
Окрім міжнародних організацій, таких як POSA (Pole Sports & Arts World Federation) та IPSF (International Pole and Aerial Sports Federation), які просувають ідею офіційного визнання «пілонного спорту» та «повітряної гімнастики», існують незалежні «федерації» – громадські організації, які також популяризують повітряну гімнастику і виступають організаторами змагань. Відзначимо, що Україна знаходиться в авангарді спортивного повітряного руху. Майже у кожному обласному центрі та навіть у районних центрах проводяться змагання з пілонного спорту і повітряної гімнастики, на яких збираються сотні учасниць з різних куточків країни. Такі заходи можуть тривати впродовж декількох днів із періодичністю у кілька тижнів. Не кожен «визнаний» спорт може похизуватися такими кількісними показниками.
Змагання – чемпіонати стимулюють розвиток і вдосконалення трюків і техніки їх виконання. Судді прискіпливі, уважні до деталей і дрібниць. Дуже влучною є ступенева система розподілу по категоріях – «початківці», «аматори», «напівпрофесіонали», «профі» та «еліт». Також, є розподіл на категорії «sport» і «art». Фактично можна роками будувати спортивну кар’єру, піднімаючись до найвищого рівня в одній категорії, а потім, досягнувши вершини, змінити реквізит. Наприклад, перейти з «полотен» на «кільце». До програми спортивних змагань дедалі більше залучають різноманітні повітряні реквізити, такі як, петлі, ремені, ланцюги, трапеції, що ще більше викликає асоціації з цирком. Втім і тут є протоколи з набором універсальних вимог.
У цирковому номері зовсім необов’язково показати все на що здатен виконавець, а в окремих випадках вимоги спортивних протоколів будуть просто недоречними. Для участі у чемпіонаті «цирковим» доведеться підтягнути свої менш розвинені «слабкі сторони» і стати більш «універсальними». Спортсмену для участі у цирковому фестивалі потрібно вийти за межі досконалого володіння снарядом і вразити відмінністю та унікальністю. Та чи зможе здивувати чимось особливим спортсмен, який звик слідувати протоколам і правилам змагань і задовольняти чіткі вимоги? Цікаво, кому буде простіше підлаштуватись?
«Сертифікат» чи вища освіта?
Класична фраза «кадри вирішують все» є актуальним гаслом у повітряній гімнастиці. Неабияка популярність, велика кількість студій і потенційних зацікавлених учнів викликають потреби постійного кількісного поповнення тренерського та суддівського складу. І тут у повний зріст постає проблема, так званих, «сертифікованих» тренерів та суддів. Повертаючись в історію, згадаємо, що раніше існував стереотип, що навчатися повітряній гімнастиці потрібно з дитинства, спочатку в студії, потім в цирковому училищі, і потім вже виступати в цирку, після чого артиста вже вважали професіоналом. А зараз, «професіонала» можна знайти, не докладаючи особливих зусиль. Виявляється, опанувати повітряну гімнастику не так вже й складно?
Якщо з кар’єрою циркового артиста більш-менш зрозуміло, то зі спортом все по-іншому. Повітряній гімнастиці не навчають в університетах, а «спеціалісти» множаться у геометричній прогресії. Хтось приходить з цирку, а хтось в буквальному сенсі купляє «сертифікати» на онлайн курсах тривалістю від кількох днів до кількох тижнів.
Трапляється, що власник студії повітряної гімнастики, який має циркове чи спортивне минуле у художній чи спортивній гімнастиці та, у доброму випадку, циркову чи спортивну освіту, підбираючи команду, передає досвід і доводить до учнів не лише основи тренерської діяльності, а й свою філософію і цілі. І якщо людина отримала після навчання «сертифікат», то в цьому, звичайно, немає нічого поганого. Принаймні якийсь обсяг знань отримано від досвідченого фахівця. Але трапляється, що один «сертифікований спеціаліст» сертифікує іншого, і тут вже створюється якесь «замкнене коло» непрофесіоналізму.
Судді чемпіонатів також проходять навчання на спеціальних курсах. Доречно, якщо курс для потенційних суддів проводиться організатором під конкретні змагання. Однак, слід враховувати, що майбутні члени журі мають вже бути професіоналами своєї справи.
Підвищення кваліфікації – це звичайна практика не лише в повітряній гімнастиці. Підвищують кваліфікацію навіть лікарі, наприклад, дантисти, але мова йде саме про підвищення рівня кваліфікації вже дипломованих фахівців. Але навряд чи можливо отримати кваліфікацію зубного лікаря на «курсах зубних лікарів».
Слід розрізняти сертифікат, як свідоцтво про підвищення кваліфікації чи проходження певного курсу та сертифікат, який свідчить не про підвищення кваліфікації, а фактично про присудження самої кваліфікації, тобто є сурогатом «диплому про освіту».
Не так важливо чи отримано «сертифікат» в одній з вітчизняних «федерацій» та «студій», чи його видали розрекламовані закордонні «posa» та «ipsf». Сертифікат не може замінити повноцінної освіти у сфері спорту чи мистецтва. Та навіть якщо тренер та суддя практикують лише на підставі «сертифікату», цим точно не варто хизуватися.
Очевидно, що продаж курсів і сертифікатів – це доволі прибутковий бізнес, розрахований на тих, хто не бажає довго і сумлінно чомусь вчитися, а хоче швидко отримати підтвердження статусу тренера чи судді. Недоліки такої системи стають очевидними під час змагань.
Повітряна гімнастика та фестивалі циркового мистецтва
На противагу спортивним змаганням – чемпіонатам, для циркових артистів проводяться фестивалі циркового мистецтва. Циркові фестивалі – це також форма змагань, а конкуренція особливо помітна саме у повітряній гімнастиці. Журі, до якого запрошують діючих чи колишніх циркових артистів, зазвичай не таке суворе як на чемпіонатах. Оцінювання відбувається за іншими критеріями, які можуть здатися більш суб’єктивними. На відміну від спорту, де основна увага приділяється деталям і пошукам помилок, в цирковому мистецтві важливішим є цілісне враження від номеру, який має «зачепити» чимось незвичайним, особливим, унікальним. Тому завданнями тренера і виконавця є винахідливість в обранні реквізиту і побудова оригінальної трюкової частини, а режисера – створення номеру, не як набору трюків під музику, а як своєрідного «витвору мистецтва», де трюк підсилює враження від створеного художнього образу.
Амбітний цирковий артист зазвичай прагне винайти та досконало опанувати унікальний трюк, який буде важко, а, можливо, взагалі не під силу повторити іншим. Однак при цьому він не обов’язково має бути всебічно розвиненим у силі, розтяжці, гнучкості, вміти танцювати та бути вправним акробатом. Якщо артист вміє робити, наприклад, «стійку на одному пальці», для успішного номеру йому зовсім не обов’язково сидіти на всіх шпагатах, особливо якщо природа не наділила його такою здібністю.
Унікальність – це те, що шукають провідні циркові компанії світу. Перед «унікумами» відкриваються шляхи успішної кар’єри у цирковому бізнесі. Останнім часом, планка унікальності стала значно вищою. Навіть такі елементи повітряної гімнастики, як «утримування в зубнику» та «вис на волоссі» вже не є ексклюзивними і виконуються дедалі більшою кількістю людей.
Від таланту і фантазії режисера-постановника часто залежить наскільки успішним буде номер. Особливо якщо йдеться про пересічного виконавця, який може не вирізнятися неабияким талантом. Режисер циркового номеру – творець, який, наче маг-ілюзіоніст, здатен створити диво практично на порожньому місці. У спорті, де головну роль грають природні дані спортсмена і ступень їх розвиненості, а також досконалість опанування складних елементів, режисер може посилити враження від конкурсної композиції, однак режисура гратиме вторинну роль, тому що вона є лише одним з пунктів протоколу оцінювання.
На більшості циркових фестивалів багато учасників отримують перші місця. Це природньо, виходячи з походження самої лексеми «фестиваль», яка походить від латинського festivus (святковий, веселий). Основна «боротьба» розгортається за найвищі нагороди – спеціальні відзнаки і гран-прі!
Відзначимо, що йдеться про дитячі та молодіжні фестивалі аматорського циркового мистецтва, адже метою участі професійних митців у циркових фестивалях є більшою мірою просування кар’єри, ніж просто публічний виступ. Завсідниками циркових конкурсів є агенти та директори цирків і вар’єте, які завжди шукають нові якісні номери для нових шоу-програм. До того ж за участь у фестивалях професіонали отримують гонорар, а журі може обирати переможця між, наприклад, дівчиною на полотнах і дресированими слонами. Поступися на фестивалі вищою нагородою слону – це не поразка.
Законодавство більшості країн, в тому числі українське, не дозволяє дітям виступати на професійній основі. Тому, циркові фестивалі – це чи не єдина змога для дітлахів продемонструвати свої номери. Не дивуйтеся, якщо на гала-шоу дитячого фестивалю ви побачите рівень номерів вищий за програму у стаціонарному цирку, складену з дорослих професіоналів. Рівень, який демонструють юні артисти, просто вражає.
Епілог
Здається, ми розглянули основні спільні риси і відмінності повітряного спорту та циркового мистецтва повітряної гімнастики. Наостанок зазначимо, що великою перевагою спортивного напрямку є наявність розгалуженої спеціалізованої організаційної структури, що сприяє постійному притоку нових учнів, які можуть виступати на чемпіонатах і крокувати вгору від рівня «початківця» до «еліт». Циркові фестивалі не здатні акумулювати наявну кількість повітряних номерів, які просто затьмарюють всі інші жанри, тому ідея окремих змагань саме для повітряних номерів є надзвичайно влучною.
Окрім таланту виконавця і якості постановки у повітряній гімнастиці є ще один важливий нюанс. Це сама підвіска, на якій виступають гімнасти. Вона може бути жорсткою, може занадто амортизувати. Це залежить від висоти, довжини і якості троса, до якого чіпляють реквізит. Підвіска повинна бути зручною і безпечною. Перед виступом артисту чи спортсмену потрібно обов’язково пристосуватися – спробувати елементи виступу, особливо відривні перехвати і балансування. Часто трапляється, що саме підвіска стає на заваді вдалому виступу – наче все ідеально відпрацьовано у рідному тренувальному залі, а на змаганнях в іншій локації, на іншому підвісі все йде «не за планом».
Годі й казати, наскільки корисними є заняття повітряною гімнастикою, особливо для молоді. Це – фізичний розвиток і постійне підтримування тіла у формі і тонусі, подолання внутрішніх страхів, виховання характеру і особистості, соціалізація у колі колег і однодумців, здорова конкуренція, духовний розвиток тощо.
Post Scriptum
Ми навмисно уникали згадок персоналій, назв організацій і змагань, щоб нікого не виділити, не обділити увагою, не робити рекламу і не образити. Але ніщо не робиться саме по собі. За прогресом стоять особистості, які розвивають повітряну гімнастику, створюють номери і представляють їх, організовують змагання.
Очевидно, що не існує простих відповідей на складні запитання. На практиці деякі речі зробити і змінити значно важче, ніж це виглядає в теоретичних дослідженнях, зауваженнях та висновках.
Автор статтi – Олег Поспєлов.
