Мистецтво повітряної гімнастики має давню історію. Дослідники історії цирку знаходили її витоки в іграх, розвагах і видовищах низки стародавніх культур на різних континентах. Наприклад, в традиційних «танцях летунів» (ісп. Danza de los Voladores), поширених серед народів Мезоамерики. Ацтеки вважали «Danza de los Voladores» символом їхньої культури.
Вельми цікавими є зображення акробатів «Volantum ludus» (з лат. Люди, що літають), датоване серединою XVIII століття. Ритуальні повітряні танці ацтеків, чия імперія була завойована Ернаном Кортесом на початку ХVII століття, викликають вражаючі асоціації з виступами повітряних гімнастів.
Літографічні зображення і афіші минулих часів є яскравими свідченнями досягнень виконавців у повітряній гімнастиці і дають деякі уявлення про розвиток цього мистецтва.
У середині ХІХ століття європейці познайомились з мистецтвом повітряного танцю на жердині, який виконувався на бамбуку і походив з Китаю та Японії, де отримав розвиток ще з початку ХІІ століття. Отже сучасний реквізит, відомий як «китайський пілон», має давнє східне коріння.
Виконавець номеру на повітряному бамбуку П’єр Лепом (середина ХІХ ст.)
Повітряні ремені також прийшли до нас зі Сходу, адже «китайські ремені» з’явилися у період правління династії Цин (1644 – 1911).
На літографічному зображенні 1830-х рр. артисти акробатичної трупи Мішеля Аверіно, які у ті часи показували акробатичні вистави на сценах провідних театрів європейських столиць і визнавалися критиками неперевершеними майстрами мистецтва балансу, демонструють трюки у повітрі.
Вистава акробатичної трупи Averino (літографічне зображення 1830-х рр.)
Видатний акробат і драматичний актор першої половини ХІХ ст. Едуард Клішніг також використовував елементи повітряної гімнастики у своїх виступах.
Маємо красномовні свідчення того, що у першій половині ХІХ століття європейська публіка знайомилась з повітряною гімнастикою у театрах.
Також, у першій половині ХІХ століття вправи на повітряному канаті, на повітряній драбині, на трапеції, були по суті складовими частинами вправ тогочасної спортивної гімнастики. Про це свідчать тексти та ілюстрації у навчальних посібниках, виданих у 1830-х роках.
George Roland, An Introductory Course of Modern Gymnastic Exercises, 1832 (ілюстрація)
У навчальному посібнику Джона Говарда «Атлетичні та гімнастичні вправи», виданому в 1860 році у Лондоні, знаходимо ілюстрацію і опис техніки виконання популярної у сучасній повітряній гімнастиці «задньої закладки», яку представлено під незвичною назвою «скручування» (англ. twist).
Задня закладка (Howard, John H. Athletic and Gymnastic Exercises, 1860)
Ускладнення спортивних елементів, вдосконалення техніки їх виконання, прагнення виконавців досягти естетичного ефекту сприяли залученню до артистичних виступів популярного спортивного інвентаря – «трапеції».
Вважається, що народження циркової повітряної гімнастики пов’язане з ім’ям легендарного Жюля Леотара, який у 1859 році продемонстрував у цирку Наполеона в Парижі свій «політ Леотара» на трапеції.
Перша сторінка «Спогадів Леотара» (Париж, 1860 р.)
У 1866 році, Чарльз Спенсер писав, що «не знає нікого (професіонала чи когось іншого), хто міг би наблизитися до великого маестро Леотара у виконанні «flying trapeze» (трапеція, що літає). Деякі з рухів Леотара на трапеції справді є досконалістю того, що хтось десь називає «поезією руху» («The Modern Gymnast», by Charles Spencer, 1866).
Під куполом цирку повітряна гімнастика отримала постійну «прописку» і поштовх до системного розвитку.
У другій половині ХІХ ст. виступи повітряних гімнастів стають невід’ємною складовою і справжньою окрасою програм цирків і театрів-вар’єте.
У 1878 році відома американська повітряна гімнастка на трапеції Міс Ванда (Леона Дейр) представляла «неперевершені вистави на літаючій лірі» (нім. unübertrefflichen Productionen an einer fliegenden Lyra) у театрі міста Інгольштадт. Сьогодні «Aerial Lyra» є синонімом «Aerial Hoop», а отже, можливо, артистка виступала на реквізиті схожому на сучасне «повітряне кільце».
Відзначимо, що Леона Дейр була справжньою зіркою повітряної гімнастики свого часу. Вона виконувала унікальні трюки, як то утримування партнера в зубах, висячі на трапеції, чи то висіння в зубах на повітряній кулі. Для цього артистка використовувала спеціальний «зубник».
У серпні 1893 року американський повітряний гімнаст Ceado the Marvel у пошуках ангажементу на зимовий сезон через оголошення в газеті «New York Clipper» рекламував свій «найсильніший і найдосконаліший» номер на повітряному кільці. На відміну від відомого нам сучасного «повітряного кільця», Ceado використовував кільце більшого діаметру з вертикальною перекладиною посередині, що вочевидь дозволяло робити «прапорці», такі як зазвичай роблять на китайському чи партерному пілоні.
Рекламне оголошення Ceado the Marvel («New York Clipper», 1893 р.)
Наприкінці ХІХ століття повітряна гімнастка Міс Саіда представляла номер на повтряному кільці, яке називалося «Азіатський апарат» (англ. Asiatic Apparatus).
Міс Саіда. Повітряний номер на Азіатському апараті (афіша, 1895 р.)
Відзначимо, що кільце не відразу набуло популярності у виконавців, відомості про виступи на повітряному кільці з’являються лише наприкінці ХХ ст.
Жанровому розширенню циркового мистецтва сприяв розвиток циркової архітектури і нові технічні можливості у циркових приміщеннях. Таким чином повітряні номери ставали більш видовищними і досконалими.
Розвиток циркових жанрів, зокрема повітряної гімнастики, який активно відбувався впродовж ХІХ ст., вочевидь потребував «теоретизації», і на початку ХХ ст. у двох посібниках, виданих в Італії («Акробатика і атлетика» Альберто Зукки (1900) і Франції («Акробатика і акробати» Джорджа Стрелі (1902), визначено професійну класифікацію тогочасних циркових жанрів. На особливу увагу заслуговують спроби зробити у цих посібниках описи техніки виконання трюків, цікавим є ілюстративний матеріал, який дозволяє скласти уяву про реквізити, що їх використовували більш ніж сторіччя тому, а також наблизитись до розуміння рівня майстерності тогочасних артистів.
Strehly Georges. L’acrobatie et les acrobates, Paris, 1902 (ілюстрації)
Прагнення досконалості у виконанні ефектних і небезпечних трюків у повітрі мало зворотній бік. У жазі підкорення висоти гімнасти нехтували власною безпекою. Нерідко саме під час виступів повітряних гімнастів у цирках траплялися нещасні випадки, які призводили до травмування і навіть загибелі артистів. На превеликий жаль, інциденти трапляються і в наш час.
У першій половині ХХ століття циркове мистецтво стикалося з викликами, які суттєво впливали на його розвиток і осмислення. Дослідники звертають увагу на те, що поява і поширення кінематографу практично позбавили цирк лідерства серед видовищних мистецтв, а дві світові війни суттєво скоротили матеріальну базу і творчій потенціал значної кількості циркових труп.
У другій половині ХХ століття не припинялася тенденція до втрати цирком колишньої популярності, у Європі занепадали циркові приміщення, руйнувались циркові будівлі, що були пам’ятками історії та архітектури. Наприклад, у 1972 році було зруйновано історичне приміщення паризького цирку Medrano, у 1973 році був знесений цирк Rancy в Руані. З шести стаціонарних цирків Rancy у Франції, побудованих у ХІХ столітті, до нашого часу зберіглася лише споруда в місті Амьєн (нині – цирк Жюля Верна).
Повітряні гімнастки Лідія та Лінда в цирку Медрано (1950 рік)
Відзначимо, що популярними у цирках ХХ століття були номери на трапеції, на канаті, парні номери на бамбуку, на рамці. Вражаючими були постановки повітряних польотів. Послідовники Леотара вдосконалювали техніку і складність елементів.
Повітряні гімнасти в цирку у Флориді (1955 рік)
Своєрідне Відродження цирку наприкінці ХХ століття пов’язане з виникненням течії так званого «нового цирку», яка найяскравіше проявилася у творчих проектах і постановках Cirque du Soleil.
Поступово ми підійшли до наймолодшого реквізиту, який став своєрідним символом повітряної гімнастики ХХІ століття – повітряних полотен.
Повітряні полотна як уособлення повітряної гімнастики ХХІ століття
Історія повітряних полотен бере витоки на початку ХХ ст.: на фотографії, датованій початком 1900-х рр., під час виступу у театрі Водевіль повітряна гімнастка Емі ЛаВан виконує трюк, висячи у повітрі на полотні.
Емі ЛаВан в театрі Водевіль (фотографія початку ХХ ст.)
Наступний відомий епізод історії повітряних полотен відноситься вже до середини ХХ ст. У 1959 році, коли студентів однієї з французьких циркових шкіл попросили представили незвичайний акробатичний номер, одна з юних артисток використала для свого показу довгий шмат тканини. На жаль, про цю виставу мало що відомо, за винятком однієї невеликої статті в місцевій газеті.
У 1987 році канадієць Андре Сімар, колишній член національної збірної Канади зі спортивної гімнастики, який згодом опанував мистецтво клоунади, долучився до перших вистав Cirque du Soleil, де, зокрема, представляв і виступи на повітряних полотнах.
У 1995 році Ізабель Водель показала вражаючий номер на полотнах на фестивалі «Mondial du Cirque de Demain» у Франції.
У 1998 році Ізабель Водель, а потім Ізабель Шассе представили номер на полотнах під час вистави «Cirque du Soleil» під назвою «Quidam».
Виступ Isabelle Chasse у шоу Quidam
Вважається, що саме з цього часу «повітряні полотна» стали широко відомими і почали стрімко популяризуватися.
Сучасні тенденції розвитку циркової повітряної гімнастики
Повітряна гімнастика в останні роки набула популярності серед інших жанрів циркового мистецтва. Ця тенденція є дуже помітною на численних фестивалях циркового мистецтва, де переважна більшість учасників представляє саме повітряні номери. Спостерігається зменшення кількості групових номерів, натомість активно створюються сольні і парні номери.
Найбільшу популярність серед сучасних повітряних реквізитів мають повітряні полотна (Aerial Silk), повітряне кільце (Aerial Hoop, Lyra) та повітряний гамак (Aerial Hammock).
Олена Баїна та Олена Долинська на манежі Національного цирку України, 63-й сезон
Неабияка популярність зазначених дисциплін сприяла їх значному розвитку і збагаченню трюкової частини, і цей процес перебуває у динаміці. Наприклад, повітряне кільце отримало розвиток у різноманітних варіаціях, таких як «повітряна парасоль», «повітряна люстра», «повітряний якір» тощо. Реалізація ідей оригінальних реквізитів залежать від фантазії виконавця і можливостей майстра-виробника.
Артисти Національного цирку України, 63-й сезон
Експерименти з повітряними ременями наштовхнули на ідею їх заміни повітряними ланцюгами. Робота на повітряному гамаку подала ідею з номером у повітряній сітці.
Як відомо, «нове – це забуте старе», а отже до нагоди у сучасній повітряній гімнастиці стали трюки та аксесуари з минулого, як то тримання зубами за допомогою спеціального зубника і екзотичні ідеї, на кшталт висіння на волоссі. Такі креативні знахідки застосовуються як у сольних, так і у парних номерах.
Виступи учасників фестивалю “Яскрава Арена” 2023, Львів
Повітряна гімнастика настільки впевнено домінує у цирковому просторі, що функціонери цирку і критики б’ють на сполох, адже, складається враження, що у сучасному цирковому мистецтві має місце «жанрова криза». Лунає думка, що популярність повітряної гімнастики заважає розвиватися партерним жанрам, які не лише виявляються неспроможними скласти конкуренцію повітряним номерам, а й фактично знаходяться на межі зникнення.
Про те, як студія “Тріумф” із Святопетрівського підходить до вибору жанрів, яким будуть навчати в стужії, читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю з засновниками студії Максимом та Ярославою Полянськими.
Така жанрова диспропорція має свої причини. У той час як опанування майстерністю у таких циркових жанрах, як еквілібристика чи жонглювання вимагає значного часу, тривалого професійного фахового навчання, повітряна гімнастика є дещо простішою, більш доступною і водночас візуально привабливою. Окрім значної кількості педагогів і тренерів, фахівців, які закінчивши кар’єру артистів, передають досвід наступному поколінню, соціальні мережі інтернету є просто невичерпним джерелом поповнення трюкової частини. У навчальних відео інструктори покроково демонструють техніки виконання трюків різного ступеня складності.
Ефектні і естетично довершені трюки у повітрі приваблюють не лише тих, хто пов’язує майбутнє з професією циркового артиста, а й просто охочих спробувати себе у мистецтві, яке ще з десяток років тому здавалося таким складним і недосяжним. Значний попит і масове захоплення сформували новий тренд.
Повітряна гімнастика, як спорт
Якщо раніше «цирковий світ» був чимось на кшталт закритого клубу і існував стереотип, що опановувати професію циркового артиста потрібно з дитинства у циркових студіях, а виступ з цирковим номером був справою професійних митців, то сьогодні познайомитись на практиці з цирковими мистецтвами можна у будь-якому віці, перебуваючи у будь-якій фізичній формі. Адже заняття на повітряних полотнах і на повітряному кільці стали доступними у різноманітних «фітнес-центрах», «студіях йоги» і «школах повітряної гімнастики». Здавалося б, далекі від мистецтва пересічні люди підкачують м’язи і роблять вправи з розтяжки, використовуючи полотна чи кільце. І при цьому послідовники цієї течії позиціонують «повітряну гімнастику» як спорт. Якщо циркові артисти «репетирують», то повітряні спортсмени «тренуються».
До занять на полотнах і кільці стали активно долучатися практики мистецтва «танцю на пілоні», яке також поєднує спорт, хореографію з елементами циркового мистецтва в партері. Майстрині пілону розширили діапазон творчості завдяки здавалося б суто цирковим снарядам і дали поштовх бурхливому розвитку повітряної гімнастики у новій площині.
Вероніка Горошкова про шлях до Cirque du Soleil, не стереотипний пілон та плани на Голлівуд: інтерв’ю – читайте тут.
Повітряна гімнастика, яка почала виокремлюватись з циркового мистецтва у автономну течію, сприяла естетизації спорту і фітнесу, а виступи на полотнах стали доступними широкому загалу.
Така популярність призвела до потреби об’єднання учасників нового спортивного руху у певні осередки і співтовариства. Почали з’являтися «федерації повітряного спорту». Слід відзначити, що повітряна гімнастика не має офіційного визнання, не зареєстрована, як вид спорту, а отже і подібні федерації, які до того ж конкурують між собою, також не мають офіційного визнаного статусу, а отже є громадськими об’єднаннями і по суті – клубами за інтересом. Втім, вони мають багато прихильників і активно розвивають спортивний напрямок повітряної гімнастики.
Аріна Антоменюк та Павліна Мельничук, фестиваль “Levitation” 2024, Київ
На противагу цирковим фестивалям у повітряному спорті почали започатковуватись свої змагання – фестивалі, чемпіонати, в яких численні послідовники отримали можливості демонструвати досягнення і просто отримувати задоволення, відчувши себе артистом на сцені.
Повітряні номери у виконанні учасників фесливалю “Яскрава Арена” 2023, Львів
У Швейцарії з 2016 року існує Всесвітня федерація пілонного спорту та мистецтва (POSA), яка просуває ідею визнання пілонного спорту Олімпійським комітетом і працює над його міжнародним визнанням міжнародними неолімпійськими комітетами та асоціаціями. Нещодавно ще одним напрямком діяльності POSA став повітряний спорт (Aerial Sport).
В Україні існує Федерація повітряної гімнастики, яка є організатором Відкритих змагань з повітряної гімнастики, які проводяться кілька разів на рік у Києві. Також, є Федерація повітряної гімнастики України, яка проводить Відкритий чемпіонат України з повітряної гімнастики у Дніпрі. У Харкові є Pole & Aerial Federation.
На змаганнях з повітряної гімнастики можна побачити вражаючі досягнення студійців в опануванні складних трюкових елементів. Трюкові зв’язки з динамічними перехопленнями, балансами, бланшами і закладками у виконанні зовсім юних гімнасток дивують і зачаровують.
Фото учасниць фестивалю “Bilhorod Fest”, 2024
Регулярно проводяться десятки різноманітних «чемпіонатів повітряної гімнастики», організаторами яких виступають як федерації, так і громадські організації, і просто підприємці. На жаль, рівень більшості з них перебуває на невисокому рівні, немає чітких критеріїв оцінювання, дивними здаються вимоги виконати третину повітряного номеру на підлозі. Низькою є кваліфікація деяких суддів, які часто не мають ані спортивної, ані циркової освіти, натомість федерації чи студії щедре роздають «сертифікати» тренерів і суддів; позаймавшись рік-другий, прослухавши кілька годин лекцій, з’являється «сертифікований» тренер і суддя.
Спорт і мистецтво у повітрі
Подекуди здається, що повітряна гімнастика, яка прийшла в цирк зі спорту, повертається до свого коріння. Якщо у ХІХ столітті спортивний інвентар еволюціонував у цирковий реквізит, то у ХХІ столітті вже, навпаки, цирковий реквізит трансформується у спортивні снаряди. І такі метаморфози не видаються дивними, реальність є такою, що спортивний повітряний напрямок подекуди випереджає циркове повітряне мистецтво за популярністю. Сучасна повітряна гімнастика все більше викликає у нас асоціації зі спортом, ніж з цирковим мистецтвом.
Повітряний спорт і циркове мистецтво виступають тут не лише конкурентами, а в певному сенсі є антагоністами. У спорті важливо насамперед продемонструвати фізичну вправність і перевершити суперника у виконані однакових для всіх обов’язкових вправ. Створення якісного циркового номеру передбачає його унікальність, несхожість на інші, новаторство в трюках і переходах між трюками.
Вадим Маковецький на манежі Національного цирку України, 63-й сезон
Метою тренувань спортсмена є забезпечення належної участі у змаганнях і показовий виступ для колегії суддів. У багатьох випадках чемпіонати, де один за одним виступають десятки спортсменів-конкурсантів з практично однаковою програмою на полотнах, або на кільці, відбуваються практично без глядачів, у порожніх залах. Артист цирку репетирує і створює номер для виступу для публіки і участі у шоу-програмі, де номер у представленому ним жанрі буде унікальним (як мистецьке явище з параметрами образності). Тобто, якщо змагання і є метою для спортсмена, що прагне перемоги, то участь у конкурсах для циркового артиста є не метою, а скоріше засобом досягнення мети – засвідчити явище мистецтва, акт народження художнього образу.
Перспективи
Отже спостерігаємо, що повітряна гімнастика розвивається паралельно і як жанр циркового мистецтва, і як спортивна дисципліна. Фактично повітряна гімнастика виокремилась у спортивну течію, сформувавши своєрідну спортивну субкультуру.
Циркова і спортивна течії час від часу пересікаються на фестивалях циркового мистецтва. Наприклад, на фестивалі-конкурсі циркового мистецтва «ДивоЦирк», який щороку проводиться на манежі Національного цирку України, є чимало учасників – завсідників чемпіонатів.
Наш репортаж з гала-шоу фестивалю “ДивоЦирк” читайте тут.
Вирішальну роль у виборі фестивалю відіграє статусність і престиж заходу, адже виступ на головній арені країни – це унікальна можливість і для спортсменів і для циркових виконавців різного віку продемонструвати свої номери.
Фото учасників гала-шоу фестивалю “ДивоЦирк” 2024
Водночас, і циркові студії виявляють інтерес до чемпіонатів, адже це зайва можливість виступити публічно.
Примітним є те, що під час виступів представниці спортивної течії намагаються вразити складністю елемента, однак недопрацьовують над художнім образом, у майстерності актора. Слабким місцем також є режисура. Водночас вихованці циркових студій подекуди навпаки поступаються у техніці, виграючи саме у постановках номерів.
Природньо, що у майбутньому рівень складності трюків зростатиме, а техніка їх виконання буде вдосконалюватись. І такий універсальний і зручний реквізит як «повітряні полотна» справді унікальний тим, що дає безмежні можливості подальшого розвитку.
Є сподівання, що розвиток повітряної гімнастики не вичерпуватиметься «полотнами» і «кільцем». Вельми привабливою здається ідея звернення до забутих реквізитів і трюків минулої епохи, які сьогодні здаються анахронізмами, при цьому викликають здивування своєю складністю. Ілюстрації з видань сторічної давнини навіть викликають сумніви і певний скепсис: а чи не є вони лише фантазією ілюстратора?
Саме змагання і конкуренція є рушійними силами прогресу і розвитку, і це повною мірою стосується циркового мистецтва і повітряної гімнастики.
Фестивальних і конкурсних проектів, де суддями виступатимуть фахівці і професіонали має більшати. Інакше вакуум фестивального руху займатимуть конкурси, де комерційна складова переважатиме творчу. Режисуру судитимуть люди без освіти, вже не кажучи про техніку і артистизм, де рішення прийматимуть самоуки з «сертифікатами». Тим більше, що в Україні у кількох вищих навчальних закладах є можливості здобувати професійну виконавську, педагогічну і режисерську освіту, що стосується мистецтва цирку і спорту.
Зважаючи на стрімке зростання популярності і рівня повітряного спорту, є сподівання на його офіційне визнання на рівні зі спортивною акробатикою і затвердження зрозумілих правил. Подібний досвід існує в інших країнах.
Національний цирк України і решта стаціонарних цирків мають бути вагомими центрами притягання для молодих митців, де циркові арени – це престижні місця демонстрації досягнень і обміну досвідом.
Сферичний цирковий купол створювався у ХІХ столітті для номерів повітряної гімнастики, і де як не під куполом сучасних цирків можна відчути ауру справжнього мистецтва і доторкнутися до його традицій і історії?
Ми дуже стисло «пробіглися» по історії повітряної гімнастики, висвітлення якої потребує, звичайно, значно більшого обсягу тексту, детального наукового підходу, торкнулися лише деяких питань, проблем її розвитку. Викладене у статті є суб’єктивною думкою автора.
Фото: Микита Делюков.
Іллюстрації: надані автором статті Олегом Поспєловим.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
