Три локації для занять, до сотні вихованців, найрізноманітніший реквізит і два закохані тренери не лише одне в одного, а й у власну справу – це “Тріумф”.
Максим та Ярослава Полянські розповіли, як всього за три роки студії вдалося еволюціонувати з невеликих вистав у напівпідвальному приміщенні до масштабних концертів, як вони в творчій парі розділяють мрійливість та суворість, чому відроджують забуті жанри, та які якості виховують в юних підопічних.
Нещодавно відбулося два масштабні фестивалі мистецтва Bilhorod Circus Fest та “ДивоЦирк”. Вас легко було відрізнити серед інших студій: яскраві костюми, усміхнені діти, і головне – масштабні номери. По-перше, групові номери зараз в Україні мало хто робить, по-друге, ми розуміємо, що в дитячій студії ще й важко їх зробити. Як такі номери стали вашою фішкою?
Ярослава: Це була моя ідея. В мене позиція така, що кожна дитина має спробувати себе на сцені. Ми хочемо дати цю можливість всім без винятку.
Коли діти виходять на манеж, вони сповна розуміють, для чого їм потрібно постійно тренуватися. Вони отримують такий заряд мотивації, кращого способу я ще для себе не знайшла. Коли дитина відчула сцену і знає, що треба рости, показувати найкраще, тоді реально буде результат.
Моя кар’єра починалася з великих шоу, де на сцені було багато артистів, там завжди була масовість. Тому для мене дивно, як це на сцену виходить 2 – 3 дитини в номері. Мені хочеться виставити всіх, щоб була заповнена сцена, щоб створювалися справжні шоу, масово. Я не знаю, чи є подібні циркові студії в Україні, в яких на звітному концерті з 90 учнів виступають усі 90.
Виступ вихованців студії “Тріумф” на фестивалі “ДивоЦирк” 2023
Сьогодні ми були у вас на репетиції і побачили реквізит, який взагалі бачили вперше. Звідки ви берете ідеї для нього?
Максим: Мені важливо, щоб цирк рік був цікавий. Шпагати, рондати, фляки роблять всі і це круто. Але я намагаюся робити саму програму цікавою. Дивлюся на дітей, в кого що виходить – в когось діаболо, в когось моноцикл, жонглювання, в когось акробатика.
Так мене привчили ще з дитинства. В моїх батьків так само була циркова студія в Дніпрі. Ми з Ярославою самі встигли попрацювати цирковими артистами. Тепер просто хочемо працювати з дітьми в кайф. Нічого не жалкуємо для них.
Читайте наш репортаж з наймашстабнішого фестивалю циркового мистецтва в Україні “Дивоцирк”.
Зараз в нас 10 моноциклів, я замовляю ще, постійно шукаю реквізит. Купуємо це за власні кошти, нам хочеться, щоб цирк був різноманітний, щоб відроджувалися забуті та складні жанри, які і є власне цирковими, аби відходити лише від еквілібру та повітряної гімнастики.
Ще одна ваша фішка – це яскраві костюми, і дуже позитивні номери, ваші діти на манежі – це буквально втілення свята. І ця енергетика отримала заслужене визнання в Білогородці – ви стали найкращим цирковим колективом і на “ДивоЦирку” ми нагородою відмітили вас саме за це. Як вам це вдається?
Ярослава: В цьому є частина нашого особистого досвіду. Я багато років працювала на лайнерах та в інтертейменті на кшталт Disneyland – Lotte World в Кореї. Відпрацювала там, напевно, в 16 різних шоу і всіх їх об’єднувало одне – вони мали нести щастя, позитив і добро, заряджати на драйв та мотивувати дітей. Ми перейняли це і у власну роботу.
До того ж в нашому колективі є деякі правила, яких дотримуємося ми і наші діти. Наприклад, зауваження одне одному може робити тільки тренер. Деяких дітей ми виключили через провокування булінгу. Одразу це викорінюємо, щоб атмосфера на заняттях була дійсно дружня та продуктивна.
Максим: Ще важливий фактор – музика, вона нас надихає. Якщо музика драйвова, качає, тоді ти будеш відчувати себе на сцені так, що захочеться виступати. Ми говоримо дітям, що вони повинні насолоджуватися тим, що роблять на сцені.
Умовно, щоб старенька бабуля на задньому ряду, яка трошки недобачає і недочуває, побачила номер і захотіла аплодувати. Щоб ця енергія штовхала дітей вперед. Музику треба підбирати під кожного артиста так, щоб йому було комфортно.
Ярослава: До речі, ми досить різні тренери. Мені важливо слідкувати за тим, щоб номер був сучасний, гармонійно поєднувався з музикою. Максим – це представник класичного багатожанрового цирку. Наприклад, я з дітьми можу зробити постановку, яка нам сподобалась. Чекаємо поки прийде Максим подивиться і похвалить, але ні… одразу його запитання: “А трюки циркові йде? А цирк де?”. І ми починаємо спочатку, додаємо сильний елемент. Тобто Максим за те, щоб в номері було те, що здивує – трюк, неповторний елемент, якого немає ні в кого.
Розкажіть, як утворилася ваша пара, яка так доповнює та балансує одне одного.
Ярослава: Я з міста Умань. Обрала цирковий напрям уже у свідомому віці, в дитинстві починала з хореографії, де з часом стало нудно. А Максим з циркової династії, його мама виступала в цирку, бувши вагітною ним.
Максим: Я з Дніпра, мій тато і мама теж циркові тренери. Познайомилися з Ярославою ми на контракті в Кореї. Наш менеджер помилково поселив нас в одну кімнату, оскільки всі інші артисти приїхали парами. Місяць ми сварилися з менеджерами, щоб нам дали окреме житло. В результаті одружилися, так і живемо досі в одній кімнаті [сміються].
Ідея та мрія про студію в нас була давно. Максим вважав своїм обов’язком продовжити циркову династію Полянських. Підштовхнув до відкриття студії нас постковідний час, коли всі шоу світу зупинилися.
Ми були в Кореї, першим же дозволеним рейсом повернулися до України. За цей рік – півтора всі наші друзі-артисти залишилися без роботи, частина пішла в IT, частина обрала зовсім інші професії.
Святопетрівське обрали, бо тут гарний район. Почали шукати місця для студії. І знаєте, в Дніпрі потрібно було щось постійно вибивати, домовлятися. А тут нам дуже допомогли люди, Білогородська громада, особливо Валерія Князєва, ми називаємо її жартома “хрещена мама”.
Так студія “Тріумф” розпочала свою роботу в Святопетрівському клубному закладі в 2021 році і стала продовженням циркової династії Полянських. Їхній колектив був заснований в 1980 році в Дніпрі Заслуженим працівником культури України – Полянським Володимиром Сергійовичем.
Разом з дружиною Ларисою Валеріївною вони виховали понад три покоління циркових артистів, дали напрямок в житті та професію. Нині вихованці Дніпровського “Тріумфу” виступають на світових шоу та в цирках різних країн: Японія, Німеччина, Корея, Бразилія, Туреччина тощо.
Спочатку в Святопетрівському клубі в нас був маленький зал, а після 24 лютого клуб перетворили в гуманітарний штаб та сіткарню, і ми почали займатись в підвальному приміщенні з висотою стелі всього 3 метри – для цирку це дуже мало. Постійно вимикалося світло, ми репетирували серед мішків з гуманітарною допомогою, але це не завадило нам створити циркову виставу “Аліса в країні Чудес”.
Ярослава: Уявляєте, я розповідаю дітям, що вони виходять з першої куліси, з другої, а вони навіть не розуміють, що таке куліса, бо це просто напівпідвальне приміщення. Перший концерт був в грудні 2022 року, де в нас ще навіть костюмів не було. Всього 5 номерів в тренувальних футболках – такі перші костюми. І потім вже через півроку – в травні ми зробили повноцінну багатожанрову циркову виставу на 16 номерів.
Кілька років тому ви приїхали в незнайоме місце, де вас ніхто не знав, як вам вдалося заохотити дітей, прищепити їм розуміння циркового мистецтва, закохати в себе, і залишити?
Максим: Хороший артист не завжди є хорошим тренером. Справжній тренер завжди залишається за кулісою в тіні свого зіркового вихованця.
Діти нас називають Яся і Максим, без імені по-батькові, але на “Ви”. Це про адекватну повагу, про вибудовування правильних стосунків і дружнього, навіть сімейного ставлення.
Ярослава: Ми досі разом з дітьми вчимося. І підходимо до кожного з любов’ю, намагаємось розгледіти найкраще, відкрити здібності і можливості дітей.
У нас є учениця, яка на перше заняття прийшла дуже нажаханою, в неї була буквально істерика, сльози, бо нічого не виходило і вона боялася критики зі сторони тренера. Я вперше побачила таку реакцію від дитини. Але зараз вона стала нашою зіркою – відкрилася з такої сторони, про яку навіть подумати не могли. Для цього знадобилося трошки часу, витримки, розуміння. Дуже багато навіть досвідчених тренерів помиляються тому, що навіть самі діти не знають на що спроможні. Але треба завжди дітям давати два шанси.
В яких випадках ви прощаєтеся із учнями?
Максим: Прощаємося, якщо діти не розуміють, навіщо вони тут, якщо з часом цього розуміння не з’являється. Також прощаємося, якщо немає поваги до нашої роботи, до інших дітей або реквізиту. Реквізит – це святе, до нього треба ставитися як до того, що буде тебе годувати. Це школа мого батька, я так само вчу своїх дітей.
Сьогодні ми були на тренуванні окремо з Максимом, окремо з Ярославою. І, здається, що Ярослава – це про дисципліну, а Максим – більше про емоційність.
Ярослава: Так і є. Максим – це про індивідуальний підхід, відточування навичок з кожним окремо, про додавання фішечок, про творчість у всьому. А в мене, наприклад можуть займатися одночасно 40 дітей і всі вони мене слухають. Тому що перш за все має бути дисципліна.
Можливо, комусь з боку це здається занадто суворо, але в акробатиці по-іншому бути не може. Якщо ти будеш ставитися дуже м’яко, то будуть або травми, або не буде результату. Діти люблять, коли в них виходять складні трюки та навчаються новому, вони від цього кайфують.
Читайте, як працює одна з найстаріших циркових студій столиці “Юність Києва” в інтерв’ю з керівниками та тренерами.
Скільки дітей зараз займається студії і які жанри є, чи простіше запитати, яких немає?
Ярослава: За списком у нас зараз 94 дитини. Займаємось в трьох різних залах, оскільки великого будинку культури в нас немає. Цьогоріч створили ще окрему топ-групу, яка робить акцент на сильній акробатиці. Дехто також працює над повітряною гімнастикою.
Нам дуже образливо, що зараз цирк перетворився на суцільне повітря – полотна, гамаки, канати і все, що просто висить, навіть не літає. Образливо за ті жанри, які найбільше цінують у світі, а в нас вони чомусь вважаються не модними.
Коли ми працювали на кораблях, я не бачила такого ставлення до жодного іншого артиста, як до Максима. Бо він був універсальним артистом, який працював в різних жанрах. До нього приходив сам капітан корабля, аби потиснути руку.
Максим: Серед жанрів у нас є моноцикли, жонгляж, вільна драбина, акробатика, еквілібр на котушках, партерне кільце, хула-хупи, ходулі, діаболо, і, звичайно, повітряна гімнастика, куди ж без неї. Ми намагаємося відродити дещо забутий оригінальний жанр – гра з тарілками, на одну з вистав створили номер “Сороконіжка”, маємо класні номери із скакалкою, деякі хлопці навіть в жанрі клоунади працюють.
Різноманітність жанрів, три локації для занять та понад 90 дітей, як ви все встигаєте поєднувати?
Ярослава: Фізично це справді важко, адже заняття, на якому працюють 40 дітей – це виснажливо. Загалом ми працюємо 6 днів на тиждень, а на вихідних у нас концерти та фестивалі. Тому інколи вихідних немає взагалі. Ми з Максимом тренуємо паралельно в різних залах, і якщо хтось із нас хворіє, наприклад, то це просто катастрофа.
Останнім часом нам допомагає одна з учениць, яка цьогоріч збирається вступати до коледжу КМАЕЦМ. Клочко Домініка – дуже здібна дівчинка, швидко освоює різні жанри. В неї справді талант і її люблять діти.
Максим: Ми любимо цю роботу, заняття з дітьми, створювати щось нове, експериментувати, відкривати в дітей таланти. Тому такий графік в задоволення.
Ви досить молода студія, але вже змогли дуже вирости, маєте на рахунку навіть циркові вистави, а найголовніше – на виступах проводите благодійні збори для ЗСУ. Розкажіть про них.
Ярослава: Коли ми заснували колектив, з’явилися перші номери, ми розуміли, що діти мають виступати. Але обурює те, що на фестивалях ти маєш заплатити кошти, щоб тобі дозволили показати талант і оцінили судді, які навіть не завжди є компетентними. До того ж часто на таких заходах просто пустий зал і артисти не отримують того позитивного заряду, атмосфери, енергетики.
Створити циркову виставу – це була моя ідея. Максим спершу не повірив, що діти, які ще небагато займаються, здатні таке втілити. По-перше, якщо концерт триває на одному диханні, якщо є ідея, це вже цікаво. Зрозуміло, що трюками наповнити можна і раніше, і пізніше, але коли є талановиті діти, яскраві костюми, музика, головна ідея, все правильно підібране – це вже буде класно.
Максим: Буквально через півтора року діти, які прийшли до нас з нуля, змогли втілити наш задум. Першу виставу зустріли фурором, всі були в шоці, такого ще ніхто не бачив в нашій Білогородській громаді.
Ми познайомилися з Артемом Сітницьким – директором Музичанського будинку культури. Він дуже багато зробив для розвитку культури та мистецтва в нашій громаді. Він першим підтримав нашу ідею, допоміг зі світлом, бо грошей на декорації в нас не було. Потім нас почали запрошувати й на інші майданчики.
Всі глядачі говорили нам, що на таке шоу потрібно продавати квитки, але ми зробили по-іншому. Вже другу циркову виставу зробили благодійною і зібрали 8 тисяч гривень, на третій зібрали на Starlink, і пізніше ще 14 600 гривень, чим змогли закрити збір на авто для військових. Всі кошти передавали фонду Людмили Гетьман, яка підтримує наших військових.
У нас тренуються дітки із Запоріжжя, з Миколаєва, з Херсона, з Мар’їнки. Вони щасливі від того, що можуть допомогти. Це дуже об’єднує.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
