Редакція Circus Life з’ясувала в чому ж саме архітектурна цінність споруди цирку, з якими проблемами сьогодні стикається цирк, які секрети приховує, а також що думають про будівлю сучасні урбаністи. З цією метою до Міжнародня дня цирку ми провели власне дослідження та поспілкувалися з директором цирку Владиславом Корнієнком та дослідником історії архітектури Києва Семеном Широчином.
Не місце красить цирк, а… що було раніше на Галицькій площі?
Першим стаціонарним Київським цирком був кінний цирк “Альказар” (1875 рік) на місці, де зараз театр імені Лесі Українки. Друга споруда – знаменитий “Гіппо-палас” або іпоцирк, який у простонародді називався цирком Крутікова за ім’ям засновника – чиновника Павла Крутікова, який дозволив собі відставку та усамітнився в родинній садибі, де дресував улюбленців-коней. Згодом Крутіков став власником кінного цирку “Гіппо-палас”, котрий побудували на його кошти. Цирк був розташований на вулиці Городецького, на місці закритого кінотеатру “Україна”.
“Цирк Крутікова було споруджено за проєктом архітектора Брадтмана в стилі модерн. Під час нацистської окупації, у 1941 році, його було підірвано диверсійними загонами НКВС, як і низка інших споруд центральної частини міста.
У перші повоєнні роки в Києві працював цирк-шапіто, який тимчасово збирався на літній сезон. У 1950 році архітектор Жуков спорудив перший у повоєнному Києві капітальний цирк на розі Великої Васильківської та Саксаганського. Двоповерхова будівля мала багато декорацій на фасаді й невеликий купол з металевих конструкцій.
Цирк мав невелику місткість залу і через обмежену ділянку не мав достатніх адміністративних приміщень. Щобільше, він не мав системи опалення і функціонував лише в теплу пору року. У майбутньому планувалось його розширення та облаштування опалення, натомість було вирішено побудувати нову споруду, яка б мала все необхідне одразу. Згодом стару будівлю було знесено”, – зауважив дослідник архітектури Семен Широчин.
Нову будівлю цирку було споруджено у вигідному місці – посеред площі Перемоги (нині Галицької). Ділянка дозволяла помістити всі необхідні приміщення і зробити цирк архітектурною домінантою площі.
! Цікаво, що Київський цирк побудований на місці, де раніше була розташована залізна церква Іоанна Златоуста на так званому Євбазі – Єврейському базарі.
“Вистояла церква під час пожеж XIX – початку XX століття, а в 1930-х радянська влада ліквідувала цю церкву. Тож пожежі виявилися меншим лихом, ніж радянська влада…” – зазначив директор Наццирку Владислав Корнієнко.
! Жвавий торговий майданчик Євбаз на західній околиці міста сформувався ще у середині ХІХ століття, продовживши свій бурхливий розвиток з появою залізниці вздовж річки Либідь та будівлі міського вокзалу.
“Перша річка, яка впадала у Либідь, називалась Скоморох. Це має відношення до мистецтва (скоморохи – східнослов’янські професійні мандрівні співці, актори й артисти, учасники свят – ред.). Далі – церква називалась на честь Іоанна Златоуста. А златоуст – це той, хто красиво говорить. У цій церкві вівтар був розміром 13 метрів, як і у циркових манежів. Отакі намолені речі…” – зауважив Корнієнко.
! Додамо, свою нинішню назву Галицька площа, де розташований Національний цирк, уперше одержала ще у 1869 році, оскільки звідси починався шлях на захід – до Галичини.
Архітектурний ансамбль
! Національний цирк у Києві унікальний тим, що є єдиним неокласичним цирком на теренах України. Лише Одеський цирк є старшим і належить до архітектури Російської імперії, а всі решта побудовані в епоху модернізму і є прикладом зовсім іншої естетики.
Споруда Національного цирку України зведена за проєктом архітектора Валентина Жукова і відкрита 15 серпня 1960 року. Він вивчив не лише витоки циркового мистецтва, а й досвід роботи інших цирків. На той період Жуков спроєктував Київський літній цирк на Саксаганського, літній цирк у Дніпрі та цирку у Мінську (Білорусь). Свого часу київський цирк став найбільшою цирковою спорудою в СРСР розміром понад 14.5 тис. кв. м (розрахований на 2 тис. глядачів).
“Жуков близько товаришував з директором літнього цирку Борисом Черненком й неодноразово вони обговорювали перспективу побудови в Києві стаціонарної великої історичної споруди. Архітекторам (робочі креслення свідчать, що крім Жукова над розробкою проєкту працював архітектор Ратушинський – ред.) ми повинні молитися і свічки ставити: Наццирк ідеально пристосований для роботи – це феномен”, – наголосив Корнієнко.
! Будівля цирку чотириповерхова (разом із цокольним поверхом), цегляна, складається з двох основних споруд: у головній – манеж із залою для глядачів, вестибюль з гардеробом, фоє та кулуари; у прибудові – службові й технічні приміщення, а між ними – внутрішній дворик.
“Візьміть малюнки театру Діоніса. Я був в Атенах у Греції, і, коли я побачив гравюру цього театру, я захопився. Я придбав її й удома обрамив. Я тоді ще не працював у Національному цирку, а був ректором Київської естрадно-циркової академії. Ви не повірите, Наццирк та театр Діоніса часів Стародавньої Греції, як близнюки – нижня частина, партер, сцена-арена, місця розташовані амфітеатром, верхня сцена, архітектурні рішення, інтер’єр… От, єдине, що в театрі Діоніса бракує верхньої частини – купола. Так от, Валентин Жуков у споруді XX століття, відобразив історичні витоки давньогрецького театру й архітектури”, – переконаний Корнієнко.
Читайте також матеріал про те, як створювалися найвідоміші цирки світу.
Особливості столичного цирку
“Для мене наша будівля – це такий собі місточок у минулу історію традиційних театрів. Міркуйте самі: cцена-арена, що має традиційний діаметр у 13 метрів, – це від давньогрецького театру. Колонади по фасаду – це вже римський стиль. Купол – данина візантійській архітектурі. Тут немає місця випадковості – усе надзвичайно тонко і вдало продумано. Під манежем навіть була спроєктована капсула до п’яти метрів глибиною – її заливали водою, перетворюючи на гігантський басейн…” – поділився директор Наццирку.
! Цікаво, що манеж цирку ніколи не змінює свого розміру. Починаючи з XIX століття, стандартний діаметр циркового манежу становить 13 метрів. Така вимога була започаткована через трюки на конях: акробатам треба було підтримувати однаковий кут нахилу тварини для бездоганного виконання трюків.
“Цирк – це сфера, і кут – це прибудова. Так от, у прибудові на третьому поверсі розташований кабінет директора. Як не дивно, саме над ним – 20-тонна цистерна. Нині вона пуста. І я не знаю наших програм з використанням басейну. Там технічні проблеми були…” – зазначив Корнієнко.
“Ще одна особливість – сходинки між верхньою сценою і манежем. Архітектор Жуков заклав їх як ескалатор – метро в Києві ще не відкрилося, а він уже придумав ескалаторний сходинковий рух”, – додав очільник Наццирку.
До слова, у 1960-ті роки циркова вистава могла починатися на поверх нижче, де є ще один вихід, а потім артистів підіймали на арену плунжером. Тобто Жуков розширив експериментальні можливості циркового мистецтва.
Крім того, архітектор передбачив постійну можливість проведення репетицій і поновлення циркових номерів, програм, атракціонів тощо. Тож у цирку є малий манеж – відразу за верхньою сценою, а також великий репетиційний балетний хореографічний зал.
“Споруді Національного цирку позаздрять усі. Я по світу їжджу, працюю на фестивалях, комунікую з різними людьми. Справді заздрять, кажуть: “Отаку б будівлю нам у Парижі”. Архітектори настільки проникливо вибудували не лише ландшафт і зробили зовнішню картинку, але й наповнення всередині. Тут є простір для тварин, простір для артистів, технічного персоналу, для виробничих служб, цехів”, – наголосив директор Національного цирку Владислав Корнієнко.
Ще одна особливість Наццирку – металева покрівля даху. Перекриття – збірний залізобетон. Цоколь будинку облицьовано рожевим гранітом, стіни – світло-сірою керамічною плиткою, колони – білим інкерманським каменем (щільний білий вапняк, який видобувають у Криму та використовують для облицювання будівель – ред.). Найцікавішим у споруді є залізобетонний купол, який змонтували без використання риштувань і опалубки. Купол вкрито декоративною металевою лускою та увінчано циліндричним ліхтарем зі шпилем.
“Наццирк має риси неокласичної сталінської архітектури, навіть попри те, що побудована вона через п’ять років після боротьби з надмірностями (архітектурна реформа в СРСР, унаслідок якої відмовилися від імперського неокласицизму на користь функціональної типової архітектури – ред.). Хоч фасад головним чином позбавлений декорацій, головний вхід акцентовано десятьма колонами, чиї капітелі нагадують єгипетський ордер. Фасад будівлі по периметру прикрашений керамічним карнизом. Головною прикрасою екстер’єру будівлі є лускате оздоблення купола, завершене металевою башточкою зі шпилем, увінчаним колом – символом циркового манежу”, – поділився дослідник Широчин.
Тримати голову в холоді… болюче питання цирку
“У радянські часи опалення коштувало дешевше, ніж газована вода. Тому при будівництві, на превеликий жаль, не врахували теплоізоляцію та енергоощадження. Скоріш за все, тоді були націлені на укриття. У нас ціла мережа катакомб”, – зауважив очільник Національного цирку.
! В активний опалювальний період цирк змушений витрачати понад 1 млн грн на місяць (також додатково потрібно платити за водопостачання, електрику тощо).
“Маючи сьогодні дуже витратну складову утримання будівлі, ми все одно намагаємося вижити. Ми маємо реставрувати та ремонтувати простір Національного цирку. Ми знаходимо підтримку спонсорів. Наприклад, отримали від наших закордонних партнерів повітряну гармату, яка коштує півмільйона гривень. Якщо її під’єднати, то вона створює в три рази дешевшу складову опалення, скажімо, глядацької частини.
Рішенням може бути теплоізоляція, герметизація простору від даху, стін, вікон, підвальних приміщень, сходинок… І, звичайно, внутрішні системи економного обігріву, щоб не опалювати космос. Спочатку слід герметизувати простір, а потім поновити. Але це післявоєнна перспектива, адже вона дуже витратна”, – наголосив директор цирку.
“Крім того, одна з найбільших наших проблем – дах. Він протікає та ржавіє. Також потребує заміни внутрішня система комунікацій (водо- та каналізаційних мереж). Є проблема з центральною фасадною складовою. На вході у цирк – 30 сходинок, під ними – величезне цокольне приміщення, протікання створило свої проблеми стосовно міцності перекриттів”, – зазначив Корнієнко.
Реконструкція
“Цирк пережив капітальний ремонт на заході минулого устрою Радянського Союзу і на початку незалежної України. І цей капітальний ремонт для мене є незрозумілим. Наприклад, деякі поверхи та вікна були закладені. Перекриття для входу артистів та тварин були занижені. Реконструкція зробила деконструкцію.
Я шокований дотепер – чому, коли робили капітальний ремонт, ніхто не перейнявся тим, що у Київському цирку немає жодного ліфта – це трагедія. Також санвузли для артистів або замалі, або розташовані бозна-де.
У критиків раніше були зауваження щодо розміру гардеробів, гідроакустичного розмежування між закулісною частиною і глядацькою, вузькі проходи між рядами, але це я не вбачаю проблемою, воно не шкодить”, – розповів очільник цирку.
“Для збереження архітектурної цінності варто не втручатись в архітектуру споруди, а при необхідності замінювати декоративні елементи репліками”, – переконаний дослідник архітектури Широчин.
Директор цирку Корнієнко також наголосив, що нині не вбачає потреби у фундаментальній реконструкції. Проте слід звернути увагу на дах, сходинки й деякі проблеми всередині цирку. Також він акцентував на поновленні технічних можливостей Наццирку, а саме використанні архітектурно вбудованого басейну.
“Цирк – це мистецтво дивувати. Тому ефектів повинно бути якомога більше. В умовах війни Національний цирк продовжує працювати, проте це історія виживання, а не історія розвитку та перемог. Та все ж нині Наццирк таки є лідером – ми демонструємо потужну активність, повністю змінили репертуар та готові подолати всі виклики. І Київський цирк доживе до того дня, коли презентує свій простір для нащадків у вільній, мирній та незалежній Україні!” – переконаний директор Національного цирку Владислав Корнієнко.
Дякуємо за фото Микиті Делюкову.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok!
