Свого часу відомий артист жанру клоунади, викладач КМАЕЦМ Олександр Білогуб вирішив поєднати в одному колективі “двох інтелігентів” та “двох консерваторів”, аби вийшла вибухова суміш з повним розривом шаблонів в світі комічного.
В ексклюзивному інтерв’ю для Circus Life Олександр Білогуб розповів, чому для нього важливо бути в тренді, як українські цирки реагують на епатажні постановки та про викладацький підхід, що побудований на синтезі психології і фантазії.
4Matix часто згадують, як тих, хто трансформував жанр клоунади. Це нестандартні образи та постановки, нетипові костюми. Чим ви надихалися і як створювалася стилістика 4Matix?
Це переважно навіяно тим, що світ зараз розвивається дуже швидко – сучасні медіа, Тіk-Tok, Instagram, криптовалюта. Тобто сприйняття світу змінилося, але цирк змінився не весь.
Колись, в дитинстві, ми бачили цирк, який запам’ятали досі. Це як стереотипи, коли сім’я звикла, де чашка має стояти, хоч ти вбийся, то вона там стояти повинна. Але зараз молодь ходить в цирк на клоуна з білим гримом та червоним носом, і вже навіть не розуміє, звідки цей грим взявся, як і сам артист [сміється]. Людям стає нецікаво і вони приводять до цирку тільки діток.
І коли ти живеш цією калькою, навіть якщо ти гарний артист, гарно жартуєш, молоді це буде не цікаво. Це все одно, що фільми з Чарлі Чапліном для мого покоління, це дивує, але це неактуально. З повагою до цієї спадщини, але хочеться бути сучасними. Хочеться, щоб молодь могла себе побачити в нас, хоча це іноді не сприймають директори й глядачі деяких цирків.
Українських цирків?
Українських, в закордонних з цим питань немає. А деякі директори українських цирків бояться, що, наприклад, підбори потягнуть за собою тему гомосексуалізму.
У нас є номер в білих лосинах і на підборах, я не знаю, де люди бачать там гомосексуалізм, адже всі акробати, гімнасти-чоловіки виступають у майже таких лосинах. До того ж зараз в тренді напрям танців Vogue.
І молодь просто сміється над тим, як ми це робимо, вони розуміють в чому жарт. А, наприклад, в Дніпровському цирку глядач написав скаргу, що привів маленького хлопчика подивитися на “клоуна з носиком”, а тут така “вульгарщина”. Ми не сперечались, зняли номер.
Читайте про легендарний клоунський колектив Mimirichi в нашій розмові з Олександром Спаринським.
Але я вам скажу, що все залежить від асоціацій самої людини, ми не вкладаємо жодного сексуального підтексту в свої номери, однак є люди, які можуть і в банані чи палці побачити все, що завгодно. А історично каблуки взагалі почали перші носити чоловіки, які їздили на конях.
Але ж ми так глибоко не копаємо. Ми просто жартуємо, і вимушені знімати ці номери. Хоча молоді неймовірно подобається, виступи в Криворізькому цирку пройшли на ура. Там директор молодої формації підтримав нас. І взагалі ми йдемо в Європу, а якщо когось тригерять лосини і каблуки, то краще відсміятися над цим і забути.
Тобто з одного боку цирки заявляють, що хочуть залучити більше глядачів, розширювати аудиторію, але з іншого можуть не приймати нову стилістику. Чи не вбачаєте ви дисонансу в цьому?
По-перше, не все так категорично. Було кілька таких моментів у Дніпрі та Львові, навіть в Кривому Розі було, але там реакція була така: “Це нормально, що комусь щось не сподобалось”. А коли весь зал просто розривається, сміється – це ж показник.
Ми всі люди з вищою мистецькою освітою, я знаю всі стандарти і можу з людиною обговорити, що саме і чому їй не подобається, пояснити.
В Київському цирку ми виступали, проблем не було жодних. Якщо мали бути гості, наприклад, із Азії, Саудівської Аравії, нас режисери просили заховати торси, ми одягали білі футболки, фраки тощо. Так само й на фестивалях буває, нас попереджають, чого уникати і ми прислухаємось без проблем.
Знаєте, важкі часи, і директори можуть просто бояться негативної реакції. Взагалі вони зараз надзвичайно чутливо і толерантно сприймають думки глядачів, тому ми обираємо компроміс.
Для мене це взагалі як челендж, виклик. Викрутитись із цього завдання, не втративши стилістики номера. Я люблю виклики. І стилістика 4Matix виникла, як ви розумієте, on the contrary. Тобто, навпаки до всього, щоб відрізнятися від усіх. Категорично відрізнятися і бути смішними.
І назва 4Matix, на перший погляд, не зрозуміла нікому. У Mercedes є система автоматичного електронного повного привода. Коли всі чотири колеса працюють як разом, так і автономно. Тобто ідея в тому, що наші клоуни можуть все – танцювати, робити акробатичні трюки, жонглювати, грати на музичних інструментах і все це на каблуках.
Тож не взяти наш номер можуть, коли його тематика не співзвучна з тематикою шоу загалом. Але ми універсальні артисти. От у Кривому Розі ми повернулися на Новий Рік з дитячими цирковими номерами, але більш оригінальними, історичними. Ми розуміємо, що Новий рік – це сімейні шоу. Тож пристосовуємося і застосовуємо весь свій арсенал, а він дуже в нас великий. Бо я сам артист, режисер, продюсер, ми стільки перевернули циркових реприз, у нас їх просто вагон. Ми можемо хоч кожен день нове показувати.
А як ви формували акторський склад 4Matix, і що для вас найважливіше в артистах?
Коли в мене був перший склад клоунського театру “Арт-обстрілу”, я розумів, що на якомусь етапі розвитку люди старіють і вже не можна транслювати ті ідеї, як коли ти був молодим. Тобто ідеї відстрелені, і я до цього категорично ставлюсь.
Деякі колективи продовжують музюкати те, що музюкали 30 років тому, їхнє право, але це не для мене.
Була ідея все-таки створити мій колектив з молоддю. Я багато навчав клоунів, давав їм назву, вони працюють по світу. Але одного разу з’явився інтелігентний дует – Андрій Бондаренко і Віктор Шостак. Я зробив клоунаду з інтелігентів. І тут з’являється ще два консервативно виховані циркові хлопці – Борис Крячек та Антон Жовницький – акробати зі студії, які багато чого вміють.
Я їм запропонував об’єднатися і розвивати мою тему. Їм це сподобалось. Деякі речі вони не розуміли, бо від інтелігентності це трошки відрізнялося, а консервативного тут взагалі нічого не було, крім трюків. Але вони повинні були все робити, стати трюками буквально. Все одно ти косоокий, кульгаєш, гаркавиш чи шепелявиш, в тебе має бути якийсь недолік або перевага, ти повинен виділятися.
А для мене це челендж. Я викручусь навіть, якщо мені треба вигадати номер з мертвим деревом.
Я почав накидати їм схеми і сказав тренуватися. Потім артисти зізнались, що спершу подумали, мовляв, я не в собі, бо взагалі не зрозуміли, що вони роблять і навіщо. Але коли вони зробили схему, я дав історію, конфліктики, потім на цю схему наклав геги (жарти), це все заспівало. І набирало такої форми, яка почала їм подобатись.
Одяг, стилістика пішла від вікінгів, шотландців, акробатів, моряків. Це було в тренді, але вже навіть зараз все змінилось, ці підбори треба змінювати, музику змінювати, бо навіть в Тik-Tok тренди змінюються щотижня.
Отак ідея і виникла в форматі, що чотири хлопці – талановиті, сучасні та інтелігентні, в такому не феєричному, до цього ще дійде, а трохи в лаконічному стилі подають гумор. Щоб бути в контрасті з тим цирком, до якого ми звикли. Поки що це вдається.
Артисти 4Matix поєднують на сцені кілька жанрів, але ж по суті працюють в жанрі клоунада. Як би ви окреслили, хто такий зараз клоун?
Для мене клоун – це віддзеркалення. Віддзеркалення серйозних ідей, проблем, життя людей на сцені, але в стилі гумору. Я навіть це хлопцям транслюю – у кожному кроці вашому, вже не кажучи про номер, про танець, можна знайти гумор. У кожному русі людини чи в побуті, чи на роботі теж є гумор, і я його бачу.
Я можу цей гумор розказати хлопцям і показати людям, щоб вони відпочили, або побороли ту проблему.
Клоун – це каталізатор, який прискорює катарсис. Клоун і гумор допомагають людині відпочити, стимулюють до нових дій та рішень.
За допомогою гумору щось відбувається. І я думаю в кращу сторону. Ми допомагаємо в процесі осмислення, ухвалення нових рішень або просто, щоб людина, знаєте, взяла паузу. Це як на природі. У вас наступає таке єднання і розуміння, що ви частина всього навколишнього. Ви отримуєте від цього задоволення і потім вам хочеться діяти.
В цьому справді прослідковується арт-терапія. Тому 4Matix часто беруть участь в благодійних заходах? Чому для вас це так важливо?
В Україні триває страшна війна, яка руйнує психіку нас, дорослих, а дітям набагато важче. Тому ми виступаємо в НДСЛ “Охматдит” та в інших дитячих лікарнях, розважаємо, знімаємо стрес у дітей. Зараз там лікуються і військові. І коли ми можемо зробити внесок в чиєсь психологічне здоров’я, ми розуміємо, що робимо все правильно і ми на своєму місці.
Важливо, щоб в людей не було апатії. Український народ дуже сильний, він витримує біль війни і навіть може отримувати якесь задоволення від наших номерів. Діти можуть сміятися, ходити в школу, купувати пундики, святкувати Новий рік.
Українці круті просто. Там ми стріляємо, а за спиною тут тримаємо життя. І діти того бійця з передової, вони тут і вони щасливі, бо тато їх захищає.
Змінилися якось у вас акценти, підходи до гумору? Як клоунада вживається з повномасштабним вторгненням?
До 2022 року в мене був проєкт “Арт-обстріл”, я зрозумів, що такої назви більше не буде. Офіційно цієї назви й колективу вже немає.
Було важко зрозуміти, що на Заході – в іншому світі, все добре. Там тривають вистави, люди п’ють каву в Парижі, в Гамбурзі. А у нас тут вибір – життя або смерть. Мав пройти певний період, коли суспільство підкаже тобі, що пора виходити.
Реанімувати все було дуже важко, перші два місяці були критичні. А потім хлопці повернулися до Києва, ми почали проводити уроки в академії, потім репетиції, і згодом ця культурна течія нас буквально затягнула і наказала нам працювати, бо в цирках справді була потреба. Це і податки для країни, емоції для батьків та дітей.
Спочатку ми відмовлялися від деякої стилістики – не показували підбори, зробили наші номери максимально добрими, максимально дитячими. Тоді саме діти повернули нас до життя, після їхніх посмішок, сміху я неначе знову відчув себе артистом. Діти дали нам шанс стати знову органічними, відчути себе в своїй тарілці і подарували це право клоунаді – відродитися навіть в такий важкий час.
Де зараз працює 4Matix?
Артисти є працівниками Державної циркової компанії та студентами Київської муніципальної академії циркового та естрадного мистецтв, де я і викладаю клоунаду. Відповідно до графіка вони гастролюють цирками України. З початку повномасштабного вторгнення проїхали майже всі цирки, скасувався лише Харків і Запоріжжя.
Зараз вони працюють з програмою Waterland у Львові. У квітні за графіком їдуть з “Цирком на воді” до Польщі. Це добре, що вони мають змогу працювати, заробляти кошти, платити податки. У нас немає проблем з поверненням із-за кордону чи якихось критичних моментів, всі артисти перебувають на військовому обліку і я теж.
Разом з тим ви викладаєте клоунаду у Київській академії естрадного та циркового мистецтв. Якими підходами ви керуєтеся в роботі?
Я викладаю клоунаду у підрозділі академії – Фаховому коледжі. Виклики постали, коли почався Covid-19, а невдовзі після нього повномасштабне вторгнення. Батьки почали масово виїжджати, забирати дітей, і стало важче знаходити абітурієнтів, які б хотіли опановувати саме мій жанр.
Про секрети популярності Фахового коледжу КМАЕЦМ читайте в нашому інтерв’ю з директоркою Мирославою Перистою.
Раніше до нас вступали після студій, де вже отримували невелику підготовку циркового артиста. І наш заклад дуже професійно направлений. Тобто після 3 – 4 років навчання студент може їхати за кордон і заробляти гарні гроші. Бо весь світ знає, що Київська циркова школа дуже сильна, в багатьох театрах, вар’єте і цирках світу працює величезна кількість українців.
Тоді, коли людина вступає на клоунаду, вона вже є, як я кажу, з вивихом на це. Тобто вона або ексцентрична, або комічна, або з іншими особливостями характеру. І коли я починав викладати в академії, це 1999 рік, мій підхід був такий, щоб всі набуті в академії скіли, уже лягали на характер людини.
Спочатку мені важливо було задекларувати, що я вмію робити клоунів швидко. Я брав якісь штампи, форми і одразу був результат. Скажу чесно, це позначалось і на клоунах, на їхній можливості до імпровізації, тобто ми щось пропускали.
Зараз це змінилось?
Зараз в мене інший підхід – я дивлюся на людину, бачу її перевагу, фішку, як вона вдягається, як ходить, що їй подобається. Це дуже важливо знати, ми багато спілкуємося зі студентами, вони розкриваються переді мною.
Я фантазер – дивлюсь на людину, маю асоціації з нею і це мене виводить в якусь історію. Потім долучаються навички. І цей синтез настрою і вміння мене штовхає в подальший розвиток артиста.
У нас є навчальна програма, вона дуже виважено, мудра, за нею все відбувається поступово. Але буває так, що за перший місяць знайомства зі студентом я одразу відшукую його образ, але мовчу, не розповідаю. Тобто я вже бачу його майбутнє, навіть можу сказати скільки грошей він буде заробляти [сміється].
Буває й навпаки, коли люди після трьох років навчання ще не артисти. Тобто всі стають клоунами в різні періоди. “Екі-Вокі” до Монте-Карло йшли 10 років, а один з артистів колись навіть хотів полишити клоунаду.
В такі моменти я навіть трохи психолог. Мій підхід дуже практичний, але з фантазією.
Буває і так, коли я кажу, що не знаю, як буде, і ми маємо пройти цей шлях разом. Ми зі студентами часто робимо буденні речі, тестуємо різні етюди, пробуємо себе в різних історіях, іноді недоречних, іноді вульгарних. З цього може щось вийти, і потім вирішуємо, де і що можна показувати.
Тобто ми використовуємо весь матеріал, який є в житті, для гумору. Але він теж повинен бути дозволений і доречний лише тих місцях, де суспільство це може сприймати.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
