Він прагнув показати європейському глядачеві війну в Україні через життя родини, що залишилася в Києві. Однак несподівано на перший план його фільму вийшли працівники Національного цирку, які не виїхали, а, попри все, залишилися дбати про найбеззахисніших – тварин. Цирк прихистив режисера і став йому другою сім’єю – люди, яких тепер пан Ромен ніжно називає “мої друзі”.
Минув рік з прем’єри фільму “Київ, площа Перемоги, 2”, площа стала Галицькою, а Україна стала на крок ближчою до перемоги. Як тепер Ромен Гупіль згадує свою небезпечну поїздку в Україну, як світ сприйняв його фільм і чи планує режисер повертатися до своїх друзів він розповів редакції Circus life.
Після 24 лютого ви вирішили приїхати в Україну, щоб висвітлювати повномасштабну війну через історію української сім’ї. Однак, завдяки вашому знайомству з Владиславом Корнієнком, Національний цирк став вашою родиною на наступні кілька місяців. Це мав бути фільм про людей. Якими ви тоді побачили киян?
Коли я прибув 9 березня до Києва, я помітив, що дуже багато людей виїхало. На залізничних станціях я бачив родини, що виїжджали подалі від війни. Людей на вулицях було дуже мало, тому перша моя думка була про них, як про своєрідний рух опору. Я побачив тоді в Києві людей, які точно готові дати відсіч.
Я вирішив приїхати, бо хотів бути ближче до українського народу. Хотів бути пліч-о-пліч з тим народом, який бореться за свою незалежність, ще починаючи з того Майдану, який відбувся в 2014.
Я вже знав, що Владімір Путін розв’язав жахливу війну в Чечні; розв’язав жахливу війну, захопивши два регіони в Грузії; і чинив жах у Сирії. Тому, коли я приїхав до Києва, насправді дуже хвилювався, однак мене переповнювало відчуття солідарності. Я розумів, що це страшна війна, бо бачив, що уже протягом 20 років робить Путін.
Я поїхав до України, бо вважаю, що не можна мовчати. Я розумів, що мушу їхати з камерою. Мушу їхати говорити. Знав, коли я повернуся до Парижу, якщо мені пощастить і все буде добре, я зможу розповісти про ситуацію через свій фільм.
Ромен Гупіль та працівники Національного цирку України / Фото: особистий архів Богдани-Валерії Корнієнко
Пане Ромене, коли ви їхали в Україну, чи розуміли, що ця поїздка може коштувати вам життя?
Так, у фільмі “Київ, площа Перемоги, 2” я розповідаю про початок шляху, на якому кожне рішення може стати фатальним.
Чи в правильний я сідаю потяг? Чи не підірвуть його? Чи прибуду я до Києва? Чи не розбомблять Київ? Щомоментно виникала думка, що я ризикую. Але різниця в тому, що коли я їхав до Києва, я свідомо ухвалював своє рішення і ніс за нього повну відповідальність. А люди, яких атакують в Україні, цього рішення не ухвалювали.
Є багато чоловіків, які не можуть виїхати, бо мають захищати країну. Я приїхав, а це означало, що ризикую разом з ними. Коли ми зустрічали одне одного на вулицях міста, між нами виникала легка посмішка. Вони на майже пустих вулицях зустрічали іноземця і наче промовляли: “Ось, він вирішив приїхати, хоча міг і не робити цього”.
В Києві я не знав, чи знайду сім’ю, чи матиму де залишитися. Я не дуже добре розмовляю англійською, зовсім не говорю українською і нічого не розумію. Всі сім’ї були у відчаї, тікали на Захід України, за кордон. Це було майже неможливо, щоб чоловіки, які залишилися в Києві сказали просто так незнайомій людині: “Лишайся в нашій квартирі”.
Тому справжнім дивом стало, коли Володимир Корнієнко, директор Національного цирку на мій запит відповів: “Добре, ласкаво просимо. Приїжджай, будеш з нашою великою родиною. Ніхто не знає, що станеться, але залишайся з нами”. Став частиною команди цирку, кимось на кшталт клоуна або іншого артиста.
Час ніби зупинився. Все місто зупинилось. День за днем, крок за кроком, я знімаю початок фільму – з тваринами, з людьми, з персоналом, зі всією командою.
Я став ніби прийомним сином. Я нічого не знав про тварин, але тварини через два-три тижні почали відчувати мене, впізнавати. Спочатку тигри гучно ревіли, а потім звикли до мене. І, на диво, це сталося саме тоді, коли ми зрозуміли, що перемога буде за Києвом.
Прем’єрний показ фільму відбувся в Україні рік тому. І майже два роки як триває війна в Україні. Від того часу змінилося багато що, зокрема змінилася назва площі – тепер вона Галицька. А чи змінилося ваше ставлення до свого фільму?
Фільм – це дуже точний відбиток того часу з датами. Я приїжджаю 9 березня, а від’їжджаю на початку квітня. Так показано у фільмі, там є дати.
Для людей, які виїхали з Києва і дивилися фільм у листопаді, було дуже щемливо побачити як місто порожніє, побачити комендантську годину тощо. Тож це свідчення моменту. Україна перемогла в битві за Київ 2 квітня і була сповнена надії, що здатна перемогти ворога на Донбасі. Це свідчення того періоду тривоги і надії.
Зйомки фільму “Київ, площа Перемоги, 2” в Національному цирку України / Фото: особистий архів Богдани-Валерії Корнієнко
Отже, ви бачили цирк в той час, коли в будівлі було всього 20 працівників і зовсім пуста глядацька зала, а кілька тижнів тому ми були на шоу “Хелловін”, де глядачі викупили майже всі квитки. Ми знаємо, як ваш фільм сприйняли в Україні. Які враження від прем’єри цього фільму у Франції?
Коли фільм вперше показали у Франції, всі були дуже здивовані. Французи побачили 20 людей, які ризикували своїм життям, щоб захистити тварин, які без них просто не вижили б.
У Франції вражені тим, яка солідарність пронизує націю, що намагається власними зусиллями роздобути навіть під час війни м’ясо, корм, різні продукти для тварин. І всі люди допомагали, опікувалися цими тваринами, попри те, що вони теж в цей час потребували допомоги та підтримки.
Протягом 4 тижнів тварини були замкнені в приміщенні, і хоч за ними був належний догляд, але вони були дуже нажаханими, відчували себе безпорадно. Після того, як найважчі часи були позаду, тварини знов почули музику, аплодисменти, вони дуже зраділи. У французькому суспільстві було багато обговорень про те, яка сильна метафора була передана через тварин.
Читайте про найуспішніше шоу “Хелловін” Національного цирку України з початку повномасштабного вторгнення в нашому репортажі.
А як сьогодні ви відчуваєте, французьке суспільство реагує на тему війни в Україні?
Це перша за останні 70 років в історії Європи війна, за винятком конфлікту в Югославії. Коли вона почалася, французи реагували словами: “Боже мій, цей жах знову починається, аби лише війна швидко закінчилася”.
У Франції поділяли почуття українців і говорили, що ми повинні протистояти Росії, але це не має тривати довго. Військової допомоги ми надавали потроху, щоб Україна не програла війну, але ми не давали достатньо і швидко, щоб програла Росія. Це й призвело до катастрофи. Тобто тут не розуміли, що для всієї Європи, для мене, для нас, для вас абсолютно необхідно, щоб Україна виграла війну з Росією.
І зараз у всіх нас є відчуття, що війна може затягнутися, що є передумови до замороження конфлікту. Як у Північній і Південній Кореї, як на Кіпрі, як з Дейтонськими угодами в Югославії, боротьба може бути припинена несправедливо, з великою кількістю смертей, з великою драмою, зі зруйнованою країною. Бо Європа не правильно відреагувала і сподівалась, що ситуація зможе вирішитися сама по собі.
Зйомки фільму “Київ, площа Перемоги, 2” / Фото: особистий архів Богдани-Валерії Корнієнко
Весь світ бачить, що війна стає все страшнішою. Бомбардування не припиняються, в Україні гине багато людей. Коли ми говоримо про майбутнє, чи є зараз розуміння в Європі, що можливості для допомоги ще є? І особисто у вас є плани ще повернутися в Україну?
Коли я виїжджав з Києва, я обіцяв повернутися. Я повернуся, щоб показати фільм в Україні перед тим, як випустити у Франції. Це була моя перша обіцянка, яку я виконав. Своїм друзям: доньці Владислава Корнієнка Дані, яка асестувала мені під час зйомок, вона теж режисерка, Даниїлу, з яким ми були в Бучі, Володимиру, який нас возив через блокпости, я сказав, що обов’язково повернуся знімати фільм про українську перемогу. На жаль, цей момент не залежить від мене.
Те, що відбувається в Європі – це демократичні режими, де нам спершу потрібно переконати громадську думку, і тому все робиться так повільно. В своїх промовах французький президент не одразу почав говорити про перемогу. Він тільки згодом заявив, що Україна повинна перемогти, тому що це перемога не лише для неї, це перемога для всієї Європи, щоб запобігти повторенню Чечні, Грузії, Сирії. Це має бути перемога проти Путіна.
Ми дуже вдячні французькому народу і цілому світу за підтримку. Ми помітили, що фільм у відкритому доступі практично не можливо знайти. Пане Ромене, де стрічку можуть побачити і українці, і французи.
Фільм транслювали на найбільшому французькому телеканалі France 2, а потім залишили його на цій платформі на 8-9 місяців, щоб кожен міг переглянути. Також ми надали право на покази Національному цирку України і Владиславу Корнієнку. Певний час його транслювали в цирку, кіношколі, показували на інших проєктах, пов’язаних з цирком.
Команда Національного цирку України на прем’єрі фільму “Київ, площа Перемоги, 2” / Фото: особистий архів Богдани-Валерії Корнієнко
На жаль, зараз немає публічного доступу до стрічки й лінку на фільм. Можливо, нам доведеться домовитися з українцями про те, що фільм має бути десь у вільному доступі.
Читайте наш репортаж з ХІІ Форуму аматорського циркового мистецтва в Національному цирку України.
Найперша ідея – мати можливість повернутися в Україну і побачити перемогу над Путіним. І там ми покажемо цей фільм, інші фільми, всі фільми, які були зроблені з цією надією.
Ми часто спілкуємося одне з одним, з Владиславом, з Даною, з Данилом, щотижня з листопада, з часу мого візиту до Києва. І кожного разу, коли ми кладемо слухавку, ми говоримо собі: “Наступного разу не по телефону, зустрінемося в Києві”.
Наше питання на завершення: чи буде цирк першим місцем, яке ви відвідаєте в Україні?
Коли весь цирк дивився фільм, все нагадувало про пана Миколу, абсолютно всі кадри, кадр з тигром, кадр цирку тощо. Тоді всі плакали, і я думаю, що ми дивилися фільм в пам’ять про пана Миколу.
Сталася дуже трагічна ситуація, коли я повернувся в листопаді. Всього за день до мого приїзду під час вистави помер співробітник цирку Микола Козирєв. Пан Микола постійно перебував з тваринами, я їх разом знімав у фільмі.
Але тепер, як тільки я повернуся, я піду до цирку, зустрінуся там знову з друзями, сподіваюся все буде на більш позитивній ноті. Тому, звичайно, як тільки я повернуся до Києва, я повернуся, щоб привітати всіх, щоб ми плакали від радості, плакали від того, що ми знову зустрілися, тому що настав мир. Але ми будемо пам’ятати, як це було непросто.
Дивіться, що мені дали в кінці показу фільму. Мене нагородили медаллю за досягнення перед цирком. Це почесна медаль, і тепер я – член циркової родини. Я можу прийти до цирку, коли захочу. Тобто я – тепер майже клоун цирку [сміється]. З цією медаллю там я, як у себе вдома. Я є частиною родини. Це велика честь.
Пане Ромен, тепер Ви не тільки частина українського цирку, але й України. Я впевнений, що наші читачі побачать інтерв’ю, і вони вітатимуть вас у своїх домівках, коли ви приїдете до нас. Ми дуже вдячні, що ви разом з Україною завжди і були сьогодні разом з нами!
Слава Україні!
Героям Слава!
Запрошуємо підписатися на наш Instagram: https://www.instagram.com/circuslife.com.ua/
