Дар’я Вінтілова – бренд, справжня професіоналка своєї справа, легенда цирку, після завоювання повітря, сьогодні освоює новий простір – воду, залишаючись в повітрі.
Як це можливо – читайте в ексклюзивному інтерв’ю для Circus Life.
Дар’є, перше запитання дуже просте. Наше ЗМІ досить молоде. Ви справжня зірка цирку. Чому ви погодилися поговорити з нами?
Тому що ми українці, ми повинні підтримувати один одного і бути поруч. Ось чому.
Дякуємо, приємно чути! Ви українка, і ми бачили багато відео під назвою “Дар’я Вінтілова з України”, але ми знаємо, що ви переїхали до Канади з батьками у 5 років. Ваш артистичний дебют із Cirque Du Soleil відбувся у 7 років! Тоді у вас почалася тривала і захоплива кар’єра. Коли востаннє раз були в Україні?
Останнього разу я була в Україні… У вересні 2021 року відвідала дідуся та бабусю, дядька та двоюрідних братів і сестер у Києві протягом 10 днів. Я дуже хотіла відвідати свою родину в Україні і сказала собі: “Краще зроблю це зараз, коли Covid-19 трохи притих, і з огляду на все, що відбувається у світі, зараз мій шанс”.
Також моя бабуся перенесла дві операції на серці. Я не знала, коли зможу відвідати її наступного разу. На жаль, побачила її лише в перший день, коли приїхала і захворіла на Covid з пневмонією.
Ваші батьки зараз живуть у Києві?
Мої дідусь і дядько живуть у Києві. Моя мама і брати живуть у США, а тато живе в Мексиці.
Ви зірка цирку, але свою кар’єру будували за кордоном. Що для вас у цьому контексті означає бути українкою?
Однозначно гордість, і не через війну, а ще до того.
Українці дуже талановиті й чудові люди, їм є чим поділитися в культурному та мистецькому плані, і я завжди цим пишалася. Ми маємо стільки сил, творчих здібностей і так багато можемо дати світу.
Тож представляти Україну та бути українською артисткою за межами України для мене завжди було чимось унікальним. Я б навіть сказала чимось дуже почесним і унікальним. Тому я завжди з гордістю казала: “Я з України”.
Приємно це чути, і було приємно бачити вас у польоті з українським прапором в руках, коли ви вітали українців з Днем Незалежності. Коли ви вперше дізналися, що почалася повномасштабна війна, що ви відчули? Пам’ятаєте ту першу емоцію, можете поділитися з нами?
Так, звісно. Знаєте, ми не завжди хочемо вірити, що війна можлива. Я не люблю політику. Я не в політиці, і воліла б обирати мистецтво, а не війну. Я ніколи не звертала надто багато уваги на те, що відбувається між країнами. І… Коли все почалося, я подзвонила дядькові і запитала: “Це справді?”.
Він сказав: “У мене немає часу говорити. Ми зараз збираємо свої речі і їдемо до дідуся за Києвом, в безпечніше місце. Я зателефоную, коли зможу, якщо буде зв’язок”.
Це був шок, тому що коли дядько мені нарешті подзвонив, він сказав: “Почалося бомбардування… це було о четвертій годині ранку, коли все місто мирно спало. Почалося бомбардування. Ми… Ми повинні вижити. Це справді відбувається”. І я почула звук ракети на задньому плані.
Я мала виступати того вечора. У мене було стільки гніву, розчарування, болі та страху, переважно через те, що мої бабуся й дідусь вже в літньому віці, а мої двоюрідні брати й сестри такі молоді; вони цього не заслуговують; ніхто цього не заслуговує.
Як підтримує Україну в США артистка Світлана Рогожина читайте в нашому великому інтерв’ю.
Я почувалася безпорадною, хоча могла б допомогти їм виїхати з країни. Але вони дуже патріотичні і сказали: “Ні, ми залишимося в нашій країні; ми залишимось і будемо боротися”, тож ти повертайся в країну, яка належить нам, українцям.
Я почувалася безпорадною тому, що мене не було поруч із ними, щоб допомогти їм чимось.
Подібні відчуття були у багатьох українців, які були за кордоном…
Я пам’ятаю перший місяць. Мені снилось так багато кошмарів. Виступаючи на сцені, я бачила лише синій і жовтий кольори. Попри численні софіти, що освітлювали сцену, мій погляд був прикутий до відтінків синього та жовтого, кожна гучна та різка музична нота у виставі нагадувала мені звук ракет та бомб, які падали на моє місто.
Коли я виступала – це було не лише для глядачів, а для українського народу та моєї родини в Україні. Кожне шоу я присвячувала їм, своїми польотами над манежем передавала їм свою енергію та силу.
Іноді я навіть плакала на сцені. Я намагалася цього не показувати, але відчувала, ніби в мені щось вибухало. Я дуже розчарувалась в світовій спільноті. Я так думала собі: “Слухай, світе, ми так нічого і не навчилися, не винесли уроки з минулого? Масові вбивства, геноцид, жорстокість, зараз 2022 рік, чому це знову відбувається?”.
Я брала із собою на роботу український прапор, і тоді створила перше відео, на якому український прапор майорить на трапеції. Я хотіла пишатися своєю країною і розвіювати цей прапор, щоб підтримати земляків. Пам’ятаю, кілька моїх колег по роботі плакали, побачивши, як я літаю в повітрі з українським стягом.
Дар’є, дякуємо, що ділитеся з нами своїми емоціями! Це дуже важливо. Іноді ми стикаємося з обставинами, які не можемо змінити. Це був найскладніший період у вашому творчому житті?
Було дуже важко, тому що оточення не сприймало війну, не розуміло, що насправді відбувається і наскільки це вплинуло на мою родину в Україні. Якщо людина не пройшла через це, вона не може зрозуміти моїх почуттів, емоцій і болю.
Коли я приходила на роботу і чула: “Як справи?”, не хотіла відповідати на це питання. Я почувалася жахливо. Моя сім’я страждає. Моя країна у стані війни. Я думала, як би вони почувалися, якби їхня родина була в небезпеці? Якби лягали спати щоночі, не знаючи, чи прокинешся наступного ранку і родина буде жива.
Це було розчарування. У мене були емоційні американські гірки та внутрішня битва. Адже треба було залишатися професіоналом і виходити на сцену з посмішкою.
Ми сподіваємося, що ця війна скоро закінчиться. Це безумство жити у війні в 21 столітті. Дякую, що розділяєте цей біль разом з українцями та висловлюєте щирі емоції. Треба рухатися далі!
Всі ми знаємо, хто така Дар’я Вінтілова. Якщо Cirque Du Soleil вирішить створити зал слави, ваше ім’я обов’язково там буде. Незважаючи на це, публікацій про вас та інших зірок цирку небагато. Хоча Cirque Du Soleil має супер сильний бренд, а увага ЗМІ до артистів цирку значно нижча. Чи це справедливо?
Ми представляємо бренд. Так, ми індивідуальні артисти, але, зрештою, ми працюємо на компанію, представляємо компанію та працюємо як команда, ми і є брендом. Ми і є Cirque du Soleil.
Я дивився вашу сторінку в Instagram. В одній з останніх історій, які ви опублікували, були слова “успіх і цілі”. За понад 27 років виступів в цирку ви досягли всього, чого тільки можна було досягти – працювали в різних шоу, брали участь у фестивалях. Що для вас зараз означає успіх, і які цілі ставить перед собою Дар’я Вінтілова?
Єдина межа – це ваш розум. Якщо ви досліджуєте більше, то немає ніяких обмежень. Ви можете злетіти аж до неба, а квантове поле можливостей безмежне. Отже, ви ніколи не повинні зупинятися на досягнутому. Я не залишаюся в зоні комфорту. Не припиняю досліджувати. Завжди залишаюся шукачем і пізнавачем.
Знаєте, це як гра. Ви переходите на один рівень, отримуєте всі бали, а потім переходите на наступний рівень. Я люблю творити. Для мене це нескінченна історія. Коли я закінчую проєкт, я шукаю більший. Це те, що тримає мене на плаву.
А як щодо відчуття “ВАУ” під час номеру, в процесі роботи? Ви все ще відчуваєте радість після тисячі проведених шоу?
Це нескінченний процес вдосконалення та прагнення до досконалості. Ідеалу не існує, тому завжди є що шліфувати та над чим працювати.
Навіть пропрацювавши 27 років і присвятивши 22 роки трапеції, я все ще знаходжу недоліки у своїх рухах. Це як коли ви малюєте, ви можете подумати, що малюнок закінчений, але потім розумієте, що можете додати щось тут і там, і він продовжує розширюватися, ніколи не закінчуючись.
Виступи на трапеції прекрасні тим, що вони вимагають залишатися в теперішньому моменті. Так само, як і в житті, ви не можете перемотати вперед до завтрашнього дня. Коли відбувається злет, ви повинні бути прямо там, в цьому моменті, не можете думати про наступний рух, тому що ви вже втратили поточний, кидаючи виклик гравітації, як трапеціоніст.
Бути в теперішньому моменті має вирішальне значення. Зважаючи на гравітацію і фізику трапеції, занадто раннє відштовхування може порушити синхронізацію вашого трюку, що потенційно може призвести до падіння або невдалого приземлення.
Якщо ви падаєте, це означає кінець виступу, і ви не виконали трюк так ідеально, як ви собі уявляли. Прекрасним у цьому жанрі є те, що він змушує вас жити теперішнім моментом.
Протягом цих 10 хвилин на сцені я повністю перебуваю в моменті. Ніяких думок про завтрашній обід, рахунки чи дзвінки. Це чиста присутність. Це щастя, яке я отримую від польоту – не лише відчуття свободи в повітрі та приплив адреналіну, але й блаженство від того, що мій розум вимикається.
Це своєрідна форма медитації. Сидіти і медитувати без жодних думок може бути складно, але трапеція створює унікальний медитативний досвід.
Чи відчуваєте ви цей “момент матриці”, коли виконуєте потрійний мах?
Можна сказати, що як тільки я торкаюся трапеції, все просто зникає… Зі мною можна розмовляти, і я навіть можу відповідати, але ми ніби зливаємося воєдино з трапецією. О, у мене навіть мурашки по шкірі, коли я про це говорю!
Це дуже близько до концепції багатьох бойових мистецтв – бути на 100% в моменті. Це може бути провокативно. Чи думали ви про те, щоб виступати без страховки? Чи змінило б це ваш підхід до трапеції?
Я думала про це багато разів. Багато, багато разів. І я хотіла б спробувати, але це було б самогубством, тому що це не Grande Volant. Grande Volant має дві трапеції, а під ними – сітка. Навіть, якщо ви не виконаєте трюк, ви приземлитесь на сітку.
На трапеції неможливо обійтися без страхування. Насправді я б не сиділа тут з вами і не давала це інтерв’ю. По-перше, трапеція – це 25 кілограмів. По-друге, на трапеції більше шансів не приземлитися, ніж, скажімо, на Grande Volant.
Якщо ви впадете на землю, то помрете одразу, є ймовірність, що вас вдарить перекладина, далі струс мозку. Тож кожен такий виступ я б просто дивилась смерті в очі, розумієте?
Так. Отже, ризик надто високий. Але я знав, що ви про це думали…
Звичайно.
І мені здалося, що ви знайшли альтернативу. Це фрідайвінг. Як ви прийшли до свого нового захоплення? Чому саме фрідайвінг?
Мені дуже пощастило, що я відкрила для себе трапецію в дуже ранньому віці. Я почала займатися в 12 років, і це стало моєю пристрастю. Протягом усього життя я завжди хотіла знайти другу пристрасть, тому що я говорила собі: “Трапеція – це добре, але Дар’я, ти не будеш літати до 80 років”.
Як українка отримала нагороду на міжнародному фестивалі “Золотий слон” читайте в нашому інтерв’ю із Дар’єю Гуменюк.
На жаль, минулого року я отримала дуже важку травму, через яку не змогла виступати цілий рік. Знаючи себе, я не можу просто сидіти на одному місці і нічого не робити, тому що я завжди в пошуках творчості, досліджень і пригод. Пам’ятаю, як у перший місяць після травми я була вдома і обирала, який подивитися фільм. Я натрапила на фільм “Без обмежень” і подумала: “Ого, це воно”.
Це був фільм про фрідайвінг – світ, про який я мало що знала. Я була знайома з підводним плаванням, оскільки мій батько родом із Севастополя, і він дуже захоплювався водною стихією, дайвінгом і дослідженням морських істот. На канікулах ми їздили на Чорне море і проводили з ним багато часу у воді.
Я пам’ятаю, як дивилася цей фільм і думала: “Я хочу це зробити. Я трохи божевільна. Мені байдуже, якщо актриса помре в кінці, але я хочу це зробити”.
Історія без хепі-енду.
Я була зачарована історією, але мій інтерес полягав у тому, щоб зрозуміти, як можна опуститися на глибину 100 метрів на одному диханні. Після деяких досліджень виявилося, що кращого місця для фрідайвінгу, ніж Кариби, з їхніми безкрайніми морями, глибокими западинами та кришталево чистою водою, годі й шукати.
Я знайшла школу, і це був ідеальний час, оскільки я якраз мала виступати там з шоу. Я зателефонувала до школи, і мені повідомили, що триденний курс починається через два дні. Я одразу ж записалася. Курс містив багато теорії, а потім фізичний іспит, де ми повинні були затримати дихання на дві хвилини, а потім пірнути на глибину до 14 метрів.
Багато років тому я пережила екстремальну ситуацію під час занурення з аквалангом, після якого у мене залишився страх занурюватися глибоко під воду. Тож була внутрішня боротьба. Я сказала собі: “Дар’є, ти повинна це зробити. Ти повинна зустрітися зі своїми страхами. Це твій час. Життя дає тобі шанс, навіть якщо ти травмована. Почни протистояти, а не тікати”.
Після закінчення курсу я задумалась над тим, що робитиму з цим дипломом. На той час я була зосереджена на реабілітації та фізіотерапії. Коли у мене був вільний день, я зателефонувала до школи і сказала: “Я готова до тренувань”.
Я прагнула працювати над собою і працювати над своєю технікою. Я тренувалася чотири рази на тиждень протягом восьми місяців, і в школі казали: “Ти божевільна, так? Ти говориш, як наркоманка”. Я відповідала: “Це не має значення. Я хочу бути у воді, тому що через мою травму вода стала моїм щасливим місцем”.
Після двох місяців фрідайвінгу у мене з’явилася ідея: “Чому б не додати до дайвінгу трапецію?” Я не могла літати, але що, як поєднати дві мої пристрасті і робити трапецію під водою? Я не знала, що з цього вийде, і розуміла, що ніхто в світі цього не робив. Але це було прекрасно, тому що я могла насолоджуватися трапецією під водою і без болю.
У фрідайвінгу є приказка: “Пункт призначення не має значення, насолоджуйся шляхом”. Це відповідає концепції, що ти маєш бути повністю в моменті. Ви не можете думати про те, скільки метрів вам залишилося до платформи, тому що це відволікає вас від моменту. Думки про пункт призначення викликають стрес, змушують серце калатати і прискорюють кровотік. Тоді занурення закінчується, а ви не досягли того, до чого прагнули.
Що відбувається, коли ти виходиш на поверхню? Що це за відчуття – емоційний вибух?
Вибухи відбуваються більше, коли я у воді, тримаюся за мотузки і перекладину, не дихаю і відчуваю, як вода штовхає моє тіло, сповільнюючи все навколо. Внизу часу не існує.
Дар’є, я вас вітаю. У вас нова залежність. Яке ваше найглибше занурення?
Я можу зануритися до 30 метрів.
А яке найглибше занурення в історії?
Здається, 214 метрів.
Значить, у вас багато роботи попереду.
Всі мої друзі навколо кажуть: “Ти здуріла, 30 метрів достатньо”.
Я згоден з вашими друзями. До речі, ви аналізували причини травми?
Так, спочатку травма була не такою серйозною. Вона сталася під час виступу, і хоча я завжди відчувала невеликий біль у спині протягом своєї кар’єри, з часом він перетворився на хронічний.
Хронічний біль схожий на гігантського монстра, тому що з ним треба навчитися жити; це не тимчасовий дискомфорт, який минає з таблеткою або візитом до фізіотерапевта. Ви повинні адаптуватися до нього і знайти способи працювати і жити з ним.
Як професійна циркова артистка, я даю поради молодим артистам, які починають свою циркову кар’єру, або тим, хто на середині свого шляху. Ставте на перше місце своє здоров’я – висипайтеся, добре харчуйтеся, розминайтеся, виконуйте профілактичні вправи після виступу, достатньо відпочивайте і дбайте про своє тіло. Пам’ятайте, що ваше здоров’я має бути вашим головним пріоритетом, адже здоров’я – це багатство.
Якщо ви любите те, що робите, якщо це ваша пристрасть, поставте здоров’я на перше місце. Замість того, щоб поспішати на вечірку, знайдіть 30 хвилин на розтяжку перед сном і зробіть додаткові вправи. Вони можуть здатися одноманітними, але вони мають вирішальне значення.
Слухати своє тіло дуже важливо, тому що це ваш інструмент. Хоча моє тіло завжди реагувало на те, про що я його просила, не менш важливо ставитися до нього з повагою. І бути терплячими до себе.
Дар’є, останнє запитання. Коли українці здобудуть перемогу, найбажанішу перемогу в житті всіх, чи можете ви пообіцяти, що приїдете на перший великий фестиваль циркових артистів, організований в Україні, щоб відсвяткувати цю перемогу?
Безумовно.
Я буду там. Я буду літати високо в небі, триматиму український прапор і святкуватиму з усіма українцями. Можете на мене розраховувати.
До нашої перемоги, де зараз українці можуть вас побачити?
Я живу і працюю в Рив’єрі Майя, Мексика, і я тут вже шість років. Я працюю в шоу Cirque du Soleil під назвою JOYA, єдиним шоу Cirque du Soleil, яке проходить у форматі дінер-шоу. Воно триває півтори години і супроводжується вечерею з чотирьох страв. Театр був спеціально побудований для шоу, з декораціями, що відповідають сюжету. Він навіть отримав архітектурну премію.
Історія розгортається навколо молодої дівчини, яка досліджує сад свого дідуся, в якому відбуваються дива. Протягом усієї подорожі знання передаються від дідуся до онуки. Внутрішнє оздоблення театру відображає сюжетну лінію, створюючи захопливу атмосферу.
У цьому шоу я виконую роль “Володарки ночі” – нічної істоти, яка є наполовину птахом, наполовину людиною. Я втілюю загадкову, витончену і впевнену в собі персонажку, яка граціозно пролітає крізь нічну атмосферу.
Я планую продовжити свою роботу тут ще протягом кількох років. Для всіх українців, які хочуть побачити це шоу, воно проходить в Рив’єрі Майя, Мексика.
Дар’я, дуже дякую за чудову розмову і за те, що бути щирими у своїх відповідях!
Дякую, що зв’язалися зі мною. Я дуже ціную це. І Слава Україні!
Героям Слава!
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
