Світлана жила в Америці ще до початку повномасштабного вторгнення. Але зізналася, що відчувала провину, бо вона не в Україні в такий важкий час. Сьогодні, Світлана своєю творчістю нагадує американській публіці про Україну, говорить про те, що болить, допомагає армії та пишається батьком, який служить в ЗСУ.
Про те, як Світлана Рогожина змогла побудувати кар’єру та бізнес в США, що її надихає, і які наступні цілі – читайте в ексклюзивному інтерв’ю Circus Life.
Пані Світлано, між нами зараз 10 годин різниці в часі й тисячі кілометрів. Ви переїхали з України до США. Чому ви обрали саме Америку?
Насправді все трапилося спонтанно. Я не очікувала, що переїду сюди. В мене були контракти по всьому світу, я побувала в 50 країнах. А потім мені запропонували контракт в США. Я вагалася, але все ж вирішила поїхати на піврічний контракт.
І через місяць почалася пандемія COVID-19. Все було закрито, більшість артистів відправили додому. Але мені продюсери шоу запропонували залишитись. Я мала головну роль в шоу – я працювала і як повітряна гімнастка, і як танцівниця. Тому знайти когось на моє місце було складно. Згодом шоу відновили і мені все більше подобалося в Штатах.
Знаєте, мені 28 років, і я хочу десь зупинитись. Мені завжди подобався цирк, але в Україні не було так багато можливостей, як тут. Згодом я пішла на шоу “Америка має талант”, стала відомою в Лас-Вегасі. Я мала своє ім’я, згодом вирішила заснувати власну студію.
І зараз навіть не можу уявити, кудись переїхати. Мене тут всі знають, вже налагоджена робота з дітьми. Але я дуже сумую за Україною, хочу поїхати додому, побачити бабусь, тата.
У вас був досвід виступів в 50 країнах. Чим відрізняється циркова індустрія в Європі та Америці?
В мене таке відчуття, що тут інша публіка. Коли я виступала в Європі, там на вар’єте, дінер-шоу зазвичай приходять люди віком за 50 років. В них є статус, гроші, їхній фокус не винятково на шоу, а на вечері, зустрічах тощо.
В Америці на шоу приходить молодь і не поїсти, а подивитися шоу, підтримати артиста. І, звичайно, це Лас-Вегас, тут працює 137 різних шоу, є з чого вибирати, кожен хоче бути найкращим. І ти працюєш набагато більше, ніж в Європі, набагато більша конкуренція, ці шоу відчуваються по-іншому для мене.
Коли шукаєш в гуглі “Світлана Рогожина” українською, з’являється два найпопулярніші відео: як ви у 18 прийшли на кастинг “Танцюють всі” і ваш виступ майже через 10 років на шоу “Америка має талант” з цирковим номером. Чому ви вирішили змінити свій жанр?
Моя мама мріяла, щоб я була балериною. Мій шлях почався в Національному ансамблі танцю України імені Павла Вірського. Там була дуже сильна балетна підготовка, хореографія.
Але моєю мрією було виступати в цирку. Однак мама цього дуже боялася, вона хотіла, щоб я працювала на землі, а не ризикувала життям на висоті.
В 15 років я вступила до Київської академії естрадного та циркового мистецтв на кафедру хореографії. Я була дуже щаслива, що обрала цей шлях, я обожнювала танці. Але там також була кафедра циркових жанрів. Я дивилася на цих повітряних гімнастів і дуже хотіла літати так само. Насправді я боялася висоти, але мріяла, що колись переборю це і піднімусь в повітря.
Читайте, як живе Київська академія циркового та естрадного мистецтв сьогодні в нашому інтерв’ю з викладачкою Іриною Піцур.
Тоді в академії я зустріла свого колишнього чоловіка, він також навчався на хореографії. Нам завжди хотілося працювати разом, адже у танцюристів зазвичай окремі контракти. І я запропонувала: “Давай спробуємо політати в повітрі. Побачимо, як воно піде”. І він погодився.
Якось я побачила в шоу Cirque du Soleil повітряні люстри і вирішила, що нам теж потрібна така. Ми замовили її в Білорусі, і почали тренуватися. А ми ще не вміли нічого робити – ні полотна, ні канати, ні кільця.
Хтось допомагав вам у цьому?
Чесно кажучи, ми все вивчали з Ютубу. У нас не було тренерів. Ви маєте зрозуміти, що коли переходиш з танців у цирковий жанр, ніхто тебе не підтримує.
Циркові артисти працюють дуже важко з дитинства. І вони завжди кажуть: “Якщо ти танцюрист, то ти йди танцюй”.
За три тижні ми поставили перший номер і просто запостили його у Фейсбук в групу циркових артистів. Написали, що шукаємо роботу. Нас одразу запросили в Білорусь, потім в Німеччину на кораблі. І через три тижні тренувань ми уже поїхали працювати.
Це насправді трошки крейзі історія, адже постійно чуємо від артистів про роки тренувань перед першими контрактами.
А звідки ви берете ідеї для своїх реквізитів? Спочатку була люстра, тепер ми бачили ваш номер з ванною і канатом.
В мене мозок працює як в танцівниці. У танцівників дуже велика конкуренція. Ти знаєш, що тобі завжди потрібно бути унікальним, виділятися серед всіх. Тому я не думала про полотна і про кільце, бо всі на них працюють.
Після нашого спільного номеру на люстрі, я вирішила робити сольний номер на канаті. Тому що в Лас-Вегасі, може, ще дві людини працюють на канаті і більше ніхто, це по-справжньому унікально.
Зараз у вас два основні напрямки роботи: власна студія, де ви тренуєте і виступи на шоу. За якими критеріями ви обираєте для себе комерційні пропозиції? Адже в Лас-Вегасі понад 100 шоу, як ви згадали.
Спочатку я працювала з однією компанією, яка мене сюди запросила. Я була на їхній візі. І якраз, коли пройшло два роки, я збиралася поїхати додому. В мене закінчився контракт 5 лютого, я збиралася полетіти в Україну десь у 20-х числах.
І тоді мені зателефонувала мама і сказала, щоб я нікуди не їхала, бо в Україні почалась війна. В мене все просто обірвалося, я взагалі не знала, що робити. Контракт закінчився, ніяких дозвільних документів немає. Я подзвонила продакшену, на який я працювала, пояснила, що не можу полетіти додому і не знаю, що робити. Вони погодилися продовжити мою візу на місяць.
І я у цей момент просто думала, що треба вивезти сім’ю, бо в мене маленька сестричка. А тато на війні ще з 2016 року. Я відкрила спеціальну візу, яку Америка тоді дала для українців, і отримала дозвіл на роботу.
Почала ходити на кастинги. Мені дуже подобався Cirque du Soleil, я хотіла працювати у великому шоу. Але я люблю ставити власні номери, тому варіант з Cirque du Soleil не розглядала. Я відправляла відео своїх номерів на інші шоу, і мене почали запрошувати на івенти. Звичайно, це було дуже приємно, коли за один чи два івенти тоді платять місячну зарплату.
Як би ви порадили молодому артисту з України? Варто спробувати себе спочатку в українських шоу, а потім розглядати контракт за кордоном? Чи одразу фокусуватися на іноземних компаніях?
Ви знаєте, в мене багато друзів залишилося в Києві, і коли я бачу, як зараз розвивається перформанс в Києві, як вони виступають і в ресторанах, і відкриваються нові шоу, кабаре, цирки, якась частина мене навіть думає, чого я не залишилась там?
Я дуже сумую за Україну, правда. Але зараз я вже побудувала життя в США. Проте, якби я мала змогу повернутися додому, я знаю, що навіть в Україні, в Києві, я б також могла зробити це все – відкрити студію, і, можливо, навіть відкрити шоу. Я бачу, що люди зараз почали цікавитися цирком набагато більше, ніж раніше.
Тому, я вважаю, якщо ви зараз в Україні, то треба підтримувати українське, відкривати українське. Для нашої країни це дуже цінно, ми вже стали на шлях європейського розвитку циркової індустрії.
Пані Світлано, ваші образи та номери усі з ноткою епатажу. Це ваше органічне амплуа чи ви його створили під виклики індустрії?
Ви знаєте, я такою виросла, напевно. Мама й тато завжди називали мене принцесою.
Я ніколи не намагалася щось спеціально додавати в номер. Просто так виходило, і зараз, коли я вже подорослішала, почала цим користуватися. Знаю точно, де це можу використати, а як і коли краще не робити цього. Адже є івенти, наприклад, бізнес конференції, де просять обирати закриті костюми.
Я знаю, коли і як себе показати, тому що це Лас-Вегас, сюди люди їдуть, щоб побачити цю красу й епатаж.
Читайте про досвід роботи на міжнародних майданчиках в нашому інтерв’ю з українською цирковою артисткою Дар’єю Левченко.
Ваша студія Dance & Aerial Addiction – поєднання хореографії та повітряної гімнастики. Як прийшла ідея відкрити власну студію і чи є попит на це в Штатах?
Після “Америка має талант” у мене була операція, і лікарі сказали, що я більше не зможу займатися повітряною гімнастикою. Я тільки й думала: “А що робити, якщо не зможу ні танцювати, ні літати в повітрі”. І мені довелося працювати на ресепшн в готелі Hilton пів року. Це було дуже важко, мені не вистачало шоу, цього адреналіну.
Тоді я почала думати про те, щоб відкрити бізнес, поки мене ще пам’ятають із Американського талант-шоу. Я саме забрала маму та сестричку, і треба було думати, як розвиватися фінансово. Зробила бізнес-план для дитячої танцювальної студії і почала відправляти його всім потенційним інвесторам – іншим бізнесам, навіть гольф-клубам.
Трошки назбирала грошей. Приміщення знайшла досить легко, моя сестричка ходила в студію неподалік, і колишні власники погодили продати мені цей бізнес.
Я закупила необхідний реквізит, і з першого серпня 2023 року ми вже відкрилися з повітряною гімнастикою і танцями. Всі мої класи заповнені, дітки просто обожнюють займатися.
Пані Світлано, чи замислювалися ви, щоб піти далі і створити власну агенцію, продакшен?
Агентом я себе не бачу, бо мені не комфортно заробляти на таких самих артистах, як я. Я хочу щось робити для артистів, і моя мрія – це відкрити шоу. Я дуже хочу своє маленьке кабаре чи вар’єте, але не в Лас-Вегасі, мені тут класно, поки в мене є робота в шоу, але я хочу жити десь біля океану.
Я мрію переїхати в Сан-Дієго в Каліфорнії, саме туди всі туристи з’їжджаються на вихідні. І там відкрити щось на кшталт європейського дінер-шоу, яке буде працювати з четверга по суботу.
Коли ми побачили вашу візитку на “Америка має талант”, ваш інстаграм, ваші номери – були вражені і горді такою позицією щодо ситуації в Україні.
Оскільки ви живете тут, за океаном, ви робите важливу справу – нагадуєте постійно людям, що відбувається у вашій рідній країні і це дуже цінно. Чому це для вас важливо, і чи змінилося ставлення американців до війни в Україні за ці два роки?
Мій батько вступив до лав армії в 2016 році. Моя сім’я завжди була патріотами. Ще до війни я завжди говорила батькам, як я поїду, буду виступати за кордоном, і вони завжди відповідали: “А як же Україна? Ти ж українка”.
Я дуже люблю Україну, і я б такою ніколи не стала, якби не виросла там. З іншого боку, мені завжди хотілось поширювати нашу культуру світові.
Коли почалася повномасштабна війна, я була в такій депресії два місяці, ніде не виступала, я просто намагалася привезти сюди сім’ю. Я відчувала себе винною, що я не вдома, не з татом. І навіть, коли мама з сестрою пояснювали, що в Україні зараз небезпечно, все одно відчувала цю провину.
А тато мені завжди каже: “Я дуже тобою пишаюся, ти прославляєш Україну, ти просто йди і кажи людям, що нам потрібно, допомагай нам звідти”. І коли я пройшла відбір на “Америка має талант”, я мала розповідати історію про свої колишні стосунки, але зателефонувала продюсерові і сказала, що буду говорити про війну. Однак вони не хотіли зовсім йти в політику.
Вони вирізали майже все моє інтерв’ю, яке ми записували два дні. Навіть змінили пісню номеру. Вона була на підтримку України, але англійською. Я була в шоці, звичайно. Але потім нагадала собі, що це телебачення, і це просто треба приймати.
Потім мене запросили в Лас-Вегасі на велике шоу на підтримку України. Всі зібрані кошти організатори розділили на сім частин для кожного українського артиста. І я свою частину відправила туди, де служить тато.
Цей концерт став для мене переломним моментом. Я зрозуміла, що більше не можу себе відчувати винною, маю просто себе пробачити за те, що так трапилося, і робити все, щоб підтримувати Україну.
На той концерт прийшло дуже багато американців, всі жертвували гроші на українську армію, і в мене просто мурахи не сходили із шкіри. Тоді я вирішила, що маю бути тут, і просто показувати американцям, які ми українці, і що ми можемо робити.
Я змінила кольори своєї студії на жовтий і блакитний. Було не зрозуміло, як до цього поставляться, наприклад, росіяни, адже вони теж тут живуть. Але всі настільки поважають Україну і українську армію, що не виникало жодних суперечностей.
І зараз я продовжую робити все, що в моїх силах і постійно нагадувати світу про Україну і війну, яку проти неї розв’язала Росія.
Дякуємо вам за вашу роботу і місію, яку ви взяли на себе. Ви робите важливу справу, мистецтво – це сильний інструмент, який має транслювати правильні меседжі по всьому світу!
Підписуйтесь на нас в Instagram: instagram.com/circuslife.com.ua.
