“Я загадала його на Новий рік і невдовзі отримала”, – так Дар’я Левченко говорить про свій перший робочий контракт. Але чи справді це результат різдвяного дива, чи причина в іншому, редакція Circus Life запитала в неї особисто.
Дар’я, наше особисте знайомство з вами почалося з того, що ви увійшли в наш Топ-5 інстапрофілів українських артисток цирку. Наразі у вас понад 80 тисяч підписників. Розкажіть, як вам вдалося набрати таку аудиторію? І як це допомагає в кар’єрі?
Інстаграм-сторінку я веду сама. Коли я починала, в мене було багато друзів, які займались воркаутом і вже мали свою аудиторію. Вони часто позначали мене в сторіс, і так почали приєднуватися нові підписники, з’явилися перші 5 тисяч.
Потім я просто почала підбирати кращу музику, хештеги, потрапляти в групи, де публікують гарні фото або відео спортсменів. І так в мене зросла аудиторія. Наразі вона продовжує зростати. Буває постиш рілс і набігає 10 тисяч підписників, адже відео набирає понад мільйон переглядів, і я в шоці, бо не очікувала такого.
Чи допомагає це в кар’єрі? Насправді, мабуть, на більшості кастингів, серед інших даних просять вказати інстаграм-сторінку, але я не впевнена, що всі компанії її переглядають. Однак знаю, що та компанія, з якою я працюю зараз – Celebrity Cruises дивилась мій інстаграм. Потім мене запросили повторити трюки, які показувала на відео.
Які б ви дали поради, артистам, які тільки починають активно вести соцмережі?
Перше – бути активними, не боятися постити відео; не боятися, що хтось розкритикує вас чи ваші професійні вміння.
А друге – намагатися бути в тренді, знімати під трендову музику, знімати тренди. Це добре розвиває як Інстаграм, так і Тік-Ток, і підписники активно переходять з однієї соцмережі до іншої.
А найголовніше бути собою. Я ніколи не гналася за аудиторію, мені просто хотілося ділитися творчістю, своїми вміннями та життям.
У вашому профілі зазначено, що ви артистка цирку і одразу біля вашого імені написано “спорт”. Як би ви сказали, хто така Дар’я Левченко сьогодні – артистка, спортсменка, перформерка?
Коли люди в Інстаграмі шукають не прізвище, а пишуть просто “спорт”, то їм пропонує серед інших акаунтів і мене. Це ще один спосіб просування сторінки.
Я себе вважаю цирковою артисткою, але не обираю для себе конкретного жанру наразі. Коли я почала займатися цирковим мистецтвом, тренувалася в студії одразу за кількома напрямками, так була організована її робота. Була парна акробатика, повітряна гімнастика, ми будували різні піраміди у групах, опановували каучук, я їздила на моноциклі, жонглювала, ходила на ходулях. Тобто я робила все.
Так і пішло, що я не обрала для себе один окремий жанр, як робить більшість артистів. І я намагаюся розвивати себе в багатьох – наразі працюю як повітряна гімнастика, вдосконалююсь в стійці на руках, вчуся стояти на одній руці, працюю в жанрі каучук.
Вам зараз 21, ви досить успішна циркова артистка. Коли і як ви починали свій шлях?
Я з Кременчука, тоді мені було 10 років, 5 клас. Ходила на плавання, малювання, співала в шкільному хорі і мені цього вистачало. Але потім однокласниця розповіла, що займається в цирковій студії, а я навіть не мала розуміння що це. І вона каже: “Приходь, ми там обручі крутимо, там весело”.
Так я потрапила в Зразковий цирковий колектив “Мрія”. Моїм тренером була Галина Рудовська. Вона прекрасна людина, яка закохала мене в циркове мистецтво. Проте спочатку Галина Василівна сказала, що 11 років – це вже пізно, і мене не хотіли брати, але згодом таки дозволили приходити на заняття.
Читайте про секрети успіху 13-річної еквілібристки з Костянтинівки Катерини Ларіної в нашому інтерв’ю.
На першому тренуванні мене потягнули, я сіла на всі шпагати з підлоги. Поплакала, але сіла. Мене зігнули навпіл і виявилося, що в мене достатньо гарні природні можливості. Тоді тренерка сказала, що я молодець і маю далі розвиватися в цьому.
Десь за пів року я вже була на сцені міського палацу культури. Це був парний номер з дівчинкою. Вже після цього нього мене почали більше просувати, бо я хотіла, рвалася.
Я вдячна Галині Василівні за те, що вона бачила мою працездатність і талант, вкладала свій досвід в мій розвиток. В мене була школа, репетитори, потім 4 години тренування, і так кожного дня. Вихідні лише в п’ятницю та суботу. В неділю в нас взагалі довгі тренування були. Ми тренувалися 2 години, потім приходили батьки, щоб трішки нас нагодувати, і ми працювали ще 4 години. От настільки я любила це.
Потім в мене було кілька номерів в парі, згодом групові. За один концерт мала 5-6 номерів. Зараз згадую це і думаю: “І як я це все тоді робила”.
Хотіла б ще додати до своєї історії людину з великої літери – це Тетяна Кузнєцова, власниця студії Contortion Style.
Коли я переїхала до Києва, подруга скинула пост Тетяни, вона тоді шукала тренера. Я взагалі не знала про цю студію, але вирішила спробувати себе. Виявилося, що у Тетяни є запатентована авторська методика. Вона базується на диханні.
Коли ми гнемося, наші органи перебувають у неприродному стані, і нам стає важко дихати. Але завдяки тренуванням Тетяни, вправам, які ми робили, я почала краще себе почувати у всіх положеннях. А завдяки цим практикам і ще масажу в мене стався величезний професійний стрибок за рік.
А після школи ви пішли навчатися за цирковим фахом?
Це цікава історія. В 9 класі за дві години до виступу я зламала руку. Ми тоді мали вільний час і самі вирішили на перекладинах позайматись. Мені кажуть: “Треба їхати в лікарню”, а я кажу: “Виступлю, а потім поїду”. Хоча рука була вже буквою “П”. Тоді я й почула від мами: “Ніякої циркової діяльності”.
В 10 класі я поїхала навчатися до Польщі, і в 11 класі вирішила повернутись в Україну. І вже треба обирати університет і куди взагалі далі йти. Я згадую свою руку і розумію, що я б хотіла мати якусь освіту не пов’язану зі спортом.
Так я вступила в Київський національний університет культури і мистецтв на івент-менеджера. Організація різного типу подій завжди потрібна і в будь-який час.
До пандемії ми ходили до університету, було дуже багато практики, мені подобалось навчання. Далі перейшли на онлайн. Наразі я вже закінчила університет і отримала диплом бакалавра.
А коли ви отримали перший контракт? І як вдалося поєднувати навчання і роботу?
В мене була денна форма навчання, тому я не розглядала контракти до випуску. Потім почалася повномасштабна війна і я виїхала до Німеччини. Там довго шукала, де займатись, бо цирковий спорт в них не надто розвинений, а мені потрібен був зал для повітряної гімнастики.
Коли знайшла його, почала займатися, відновила свою тренерську діяльність онлайн. До виїзду я працювала тренером повітряної гімнастики і акробатики в Ірпені в спортзалі “Реформа”. І з початком великої війни я продовжила свої тренування саме з дітками. Без оплати, а просто, щоб підтримувати їх в такий час. Я розуміла, що батькам зараз важко, а дітей можна відволікти такою активністю. Згодом набрала старших клієнтів.
На Новий рік я полетіла на Кіпр і загадала бажання, що хочу контракт з компанією Celebrity Cruises. Другого січня мені телефонує знайомий і каже, що буде кастинг у Celebrity. Треба зробити один парний номер і пробувати пройти кастинг.
Ми приїхали в Барселону, там є гарна спортивна база. За 2 тижні зробили номер. Відправили відео і пройшли кастинг.
Я отримала контракт, який загадувала на Новий рік. Для мене він став першим. Зараз я у відпустці до квітня, а далі стартує новий контракт від цієї компанії.
Неймовірна історія про здійснення мрії!
Я не думала, що взагалі ось так можливо. Я ж планувала працювати тільки після закінчення університету, а вийшло так, що диплом й іспити я вже писала на кораблі.
До речі, щоб ви розуміли настільки я любила своє навчання, то темою дипломної роботи обрала циркове мистецтво в івент-індустрії. Я не писала цю роботу, аби було, а справді досліджувала, і мені це подобалось.
А що ви задумали на цей Новий рік?
Мрія є, але, мабуть, не буду її озвучувати. Як кажуть, мрії треба берегти при собі, тоді вони швидше втілюються. Головне – вірити та діяти.
Можливо, є професійні цілі. Ті пункти, які точно варто виконати цирковому артисту – робота в Cirque du Soleil чи учать у Фестивалі Монте-Карло?
Гадаю, я не типова циркова артистка. Тому що більшість студентів Академії естрадного та циркового мистецтв і тих, хто працює в циркових компаніях, беруть участь у величезній кількості конкурсів. А я це робила лише, коли займалася в студії в Кременчуці. Я за цим не женусь.
Читайте, як влаштована циркова індустрія України у великому інтерв’ю з директором Державної циркової компанії Сергієм Кабаковим.
Багато хто хоче дипломи, нагороди, працювати в певних компаніях. А мені хочеться кайфувати від життя і насолоджуватися тим, що я роблю. В пріоритеті для мене зараз подорожі. І це круто, що я можу поєднувати роботу з бажанням побачити світ. За минулий рік я відвідала 27 країн.
В мене є плани на життя більше, ніж на роботу. Я б хотіла більше подорожувати, побачити світ і потім вирішити, де хотіла б зупинитися. Я безмежно люблю нашу країну і буду завжди повертатися додому. Але, мабуть, я б хотіла жити в якійсь теплій місцині.
Хоча мені тільки 21 і хто знає, як все повернеться. Але думаю, що колись в мене буде бажання виходити з кавою до моря і просто насолоджуватися весь день сонечком на обличчі.
Звісно, мені хочеться пробувати працювати в різних компаніях для досвіду. В мене є розвиток і в компанії, де зараз працюю. Я не стою на місці, пробую нові трюки, жанри, створюю нове з іншими артистами. Поки що я задоволена тим, що маю. Задоволена своїм наступним контрактом.
Дар’я, останнє запитання до вас, як до артистки, що виступає за кордоном. Першим і прикріпленим постом на вашій сторінці є пост про війну в Україні і засудження російської агресії. Ми знаємо, що нещодавно в Будапешті пройшов цирковий фестиваль, де виступали росіяни під нейтральним прапором, так відбувається і на інших конкурсах та спортивних змаганнях. Як ви особисто ставитеся до такої тенденції?
Звичайно, я засуджую російську агресію. Я сама була в Ірпені в перший день, чула вибухи. Мені дуже шкода людей, які постраждали від цієї агресії. Це страшна війна.
Я підтримую позицію проти виступів російських артистів під нейтральними прапорами. Адже завдяки виступам на змаганнях люди заробляють, отримують комерційні пропозиції, гранти, податок вони сплачують в свою країну, яка потім за ці гроші купує зброю.
Я звичайна артистка і розумію, що не можу вплинути на це безпосередньо. Але мені неприємно, коли на однакових умовах на сцену виходять люди, у яких знищили будинки, зали і росіяни, які спокійно собі тренувалися їли, жили і не переймалися ні за що. Для мене це дивно і я не розумію, чому країні-агресорці світ це ще й досі дозволяє.
Так, складне питання. Але важливо, щоб більше українців і українок було на таких міжнародних майданчиках і доносили правду. Дякуємо за вашу позицію!
Підписуйтесь на нас в Instagram: https://instagram.com/circuslife.com.ua.
