“Наша ставка – не комерція, а майбутнє”: інтерв’ю з директором Львівського державного цирку Романом Здреником

Перше питання після свіжих вражень. Чому саме “Цирк на льоду”? І чи це експеримент саме Львівського цирку? 

Акцентую – ми єдиний цирк на Заході України. І ми завжди повертаємося до питання – а якою має бути наступна програма? Якщо ми відпрацьовуємо успішно, то, як мінімум, рік “Цирк на льоду” вже не може повторюватися. Наступна програма повинна бути на контрасті. 

“Ми не маємо права повторювати програми, номери, ми маємо бути постійно в пошуках“

Це не експеримент Львівського цирку. Скоріше, Львівський цирк виступає замовником. Такий собі синтез приватного і державного продюсування. Тобто ”Цирк України” – це продюсерський центр, який фінансував обладнання і решту. Долучилися артисти Державної циркової компанії, які об’єднані в програму “Цирк на льоду”. 

Дуже приємно, що вже, наприклад, у нас були представники компанії ZIK A MAZENK, вони запросили колектив у 14 міст Франції. 19 листопада програма завершує роботу у Львові і відправляється у турне по Франції до 21 грудня. 

Розповім про імпресаріо з Франції. Це цікавий момент. Вони точно зрозуміли, що атмосфера фантастична, але ж вони не знають перекладу слів. 

Коли ми дивилися першу виставу, запізнилася перекладачка з французької, і я говорив з ними з допомогою Google або трохи “на ліктях”. Кажу тепер, що поговорив з французами, аж лікті болять [сміється]. 

Їм, наприклад, важко пояснити значення: “буде тобі враже, як Залужний скаже”. Тут потрібне ще лібрето, як в театрі, щоб розумів французький глядач українську душу, цей драйв. Я думаю, що це буде зроблено до їхніх гастролей, але ще раз повторю, мені дуже приємно, що Львів став плацдармом, куди хоче приїхати імпресаріо, подивитися програму і взяти її на гастролі. 

Гадаю, вже наступна наша програма, після 19 листопада, буде разом з тваринами і новорічного характеру. Починається традиційний святковий блок. І це знову нас спонукає до нових пошуків та роздумів.

А як циркові артисти взагалі готувалися до цієї програми, тому що фактично 80% номерів були на ковзанах? 

Ця програма формувалася раніше. Вона вже була “обкатана” до Львова. Артисти виступали в Одеському та Криворізькому цирках. 

Артистів беруть з різних жанрів, частина артистів зі спорту. Потім вони освоюють фігурне катання. Здаю секрет – є артисти, які катаються краще, є і дещо гірше, можливо, ви могли розрізнити.

В Україні дуже сильна школа фігурного катання. Кістяк підготовки фігуристів – це школа “Метеор” з Дніпра. Щодо артистів нашої програми – хтось стає фігуристом, хтось – повітряним гімнастом, будучи фігуристом, і навпаки. 

Останнє запитання щодо цієї програми, аби не надто спойлерити, воно персональне. Який Ваш улюблений номер? Який найближчий до серця?

Найближчий до серця “Повітряні гімнасти на ременях”. Там виступають неймовірні молоді акробати Кіпінова Крістина та Кірєєв Ілья.

І ще фінальний номер – зі скакалками. Це вже типово традиційний цирк на льоду. 

Останні три роки були важкими. Спочатку COVID-19, потім повномасштабна війна. Ми знаємо історію, як артисти Національного цирку в ньому днювали і ночували, цілодобово піклувалися про тварин. Як Львівський цирк переживає цей період? Можливо, є важливі речі, які ви хотіли б сказати, донести до людей, які завтра прийдуть на виставу? 

Якщо коротко, ці три роки завдали дуже сильного удару по мистецтву, цирковому зокрема. COVID-19, звісно, мав вплив на відвідувачів, але це було не найстрашнішим. Найстрашнішим був початок війни. 

Ніхто не знав, що буде далі, ніхто не знав, як жити. Львів став своєрідним хабом. Сюди з Ірпеня, з Бучі, з Києва їхали масово. Телефон не вмовкав ні на секунду, я приймав дзвінки: “Допоможіть, врятуйте”.  

Циркова студія з Харкова, циркова студія з Запоріжжя.. ми всім допомагали евакуюватися на Захід. 

“Нам треба було нагодувати дітей, евакуювати. Ми намагалися допомагати всім”

Було дійсно страшно, коли діти з Харківської студії приїхали буквально з рюкзачком, хтось з мамою, хтось без мами. Їх треба було нагодувати, відправити на Захід. Коли в готелі цирку вже був тотальний дефіцит місць, ми все одно намагалися допомагати.  

Ще однією проблемою стало те, що багато тварин з номерів залишилися на території Харкова, Київської області, яка вже була в частковій окупації. Ми робили все. Почали дзвонити іноземні партнери, почали дзвонити колишні наші артисти з єдиним питанням: “Як допомогти?”. Допомагали хто чим міг, відправляли корми, а ми вже приймали і розподіляли. Якщо вдавалося, ми вивозили тварин.

Щемлива історія – евакуація зебр з-під Бучі, які досі тут. Дресувальниця Лілія Джосан родом зі Слов’янська. Була на початку вторгнення десь в Київській області. В селі, на дачі, відрізані буквально від усіх із зебрами та сином без засобів для існування. Їх розшукували два місяці і це вдалося. А зараз її син на передовій районі Бахмута. 

Тому загалом це був дуже серйозний удар, це ситуація, яку важко було прогнозувати, але ми робили все, що тільки можливо. 

Коли відбулася перша вистава під час повномасштабного вторгнення? 

Під час війни постало інше проблемне питання для всіх цирків. Це питання укриття. Як його обладнати, чим воно має бути забезпечене тощо. Ви розумієте, що глядач для нас найцінніший. 

Ніхто не давав права будь-якому цирку ризикувати життям людей. І в нас постало питання, як зробити укриття і яким коштом. Державна структура не могла профінансувати це, тому Львівський цирк пішов своїм шляхом. 

У нас виникла ідея зробити укриття в підземних ходах, які є під нашим цирком. Вони колись використовувалися для нагнітання повітря, але були зовсім занедбані. Фактично це була система вентиляції. Але коли ми туди заглянули, це було страшно. Мені навіть зараз страшно згадати, там було сиро, зовсім не було освітлення. 

“Хочу віддати належне нашому колективу, простим нашим людям, які сказали: “Роман Іванович, беремося, давайте, нам треба працювати!”

Ми об’єдналися як ніколи. Всі артисти допомагали евакуювати “Цирк на воді” з Харкова. Наші артисти просто брали лопати в руки, брали ноші і виносили сміття з підземних ходів, аби очистити місце для укриття. 

Потім ми поступово зробили освітлення і ще багато чого. І загалом не так вже і страшно вийшло. По часу – війна почалася в лютому, місяць шокової терапії, а вже до листопада ми підготували це приміщення і залаштункову частину, провели аварійне освітлення. 

Це вимагало коштів, яких не було. Але поступово ми впоралися і в листопаді повернулися до роботи з назвою, яка спала на думку: “І знову цирк”. З того часу ми стараємося працювати, але, на жаль, не завжди виходить так, як хотілося б. 

Сьогодні в залі було 600 глядачів, з 750 допустимих. Я вважаю, що це хороший показник. Це не лише львів’яни, загалом галичани приїхали. Було 4 чи 5 автобусів. Були Нововолинськ, Тернопільська область, Броди, Золочів і багато інших. 

Ми знаємо Львів як хаб, куди переїхало дуже багато і дітей, і родин зі Сходу України, з Півдня. Ви відчули, що змінилася аудиторія цирку?

Трошечки змінилася. Ми це відчули, особливо наші контролери, адміністратори, касири, які відчувають, що люди підходять до каси і намагаються говорити ледь не вперше українською. Ви знаєте, нам було приємно і відчувається, що люди просять допомогти обрати краще місце, бо вони тут вперше. 

Зараз в нас широкий контингент. Я думаю, що сьогодні тут було відсотків 30 людей, які прийшли вперше, вони з Миколаєва, із Запоріжжя, з Харкова. Є глядачі, які згадують про цирк зі свого міста, Харківський, наприклад, а є люди з міста, які ніколи не бачили цирку. 

Як під час повномасштабного вторгнення живе Національний цирк України читайте в нашому інтерв’ю з Владиславом Корнієнком тут.

В нас вже з’явилися свої фанати, скажімо 50, 100, 200 людей, які ходять вже постійно. Приходять і кажуть: “Ми були на тій програмі, а коли наступна?”. Це теж дуже приємний штрих в нашій роботі. 

Попри те, що Львів – культурна столиця, але для дітей багато інших розваг, куди вкладають кошти великі бізнесмени, інвестори, є розважальні заклади дитячого зразка. Тому цирку стає важче. Але конкуренція – це рушій прогресу.

До війни, до COVID-19, точніше, в мене була одна мрія, яку не вдалося ще здійснити – отримати глядача з Європи. В Польщі немає стаціонарних цирків. Була ідея – внести в туристичні довідники, туристичні маршрути польських туристів відвідування цирку. Субота чи неділя – польський автобус везе 45 чи 50 дітей, адже тут дві години їзди. Зараз поляків практично тут немає, тільки дорослі індивідуально їздять. Але це ще все попереду. 

Навіть під час COVID-19, до великої війни, у Львові з’явився арабський турист. Є фірма “Континенталь” (Саудівська Аравія), яка має багато земель на Львівщині. І в нас було 50 – 60, а інколи і 100 відвідувачів із Саудівської Аравії, Катару. 

Тоді в мене стояло гостро питання навіть щодо касирів – аби вони могли все правильно пояснити, перекласти. Та й ціна 300 – 400 гривень для арабів була просто смішною. Вони ходили стабільно до початку лютого 2024 року. Тому за цим теж майбутнє, адже в них немає цирків. Вони ходили сім’ями, я бачив, як сюди заходить поважний араб з дружиною і п’ятьма дітьми.

Ви вже сказали, що при циркові працює циркова студія. Це постачальник кадрів вам сьогодні, чи це постачальник кадрів для циркової академії взагалі? Що мають львів’яни про неї знати? 

Львів’яни повинні знати, що цирк живе, і дитячий цирковий потенціал дуже серйозний. Наша студія працює зараз, вона працювала і до мене. Я лише десь допомагаю, сприяю потенціалу. 

Ми відійшли від теми комерціалізації цього напрямку. Нам довелося навіть пояснювати контролюючим органам, чому ми не беремо за неї гроші. Але не все можна вимірювати грошима. 

Про навчання в Академії естрадного та циркового мистецтв читайте нашу розмову з проректоркою Ганною Овчаренко тут.

В нашій студії займається 10 – 15 дітей, проте це не студія “Здоров’я” в номінації: “А нашій бабусі подобається”. Тут діти, які дійсно сфокусовані на цирковому майбутньому. Інколи діти з небагатих сімей справді хочуть займатися. Не всім доступна художня школа з оплатою 2 – 3 тисячі на місяць. 

Дітей відбирає керівниця студії, вона постановниця циркових номерів, колишня артистка – Мруз Валентина Олексіївна. Вона працює разом з чоловіком – Робертом Мрузом, також артистом в минулому, режисером Державної циркової компанії України. В цьому я бачу великий плюс, бо готуються дуже професійні номери, адже викладачі колишні повітряні артистки. 

“І ми не робимо ставку на комерцію. Повірте, це наше майбутнє” 

Тут займаються справді обдаровані діти віком 5 – 6 років до 18 років, зокрема і з сімей ВПО. Займаються в різних жанрах – повітряні номери, вільний дріт, вільний канат, антипод, моноцикл на колесі. І вже є великі успіхи, тому що наші випускники ставали студентами Академії циркового мистецтва. І нам направду є чим пишатися!

Чи є у вас особиста гордість серед артистів Львівського цирку, хто сьогодні виступає в Україні або за кордоном? 

Є, наприклад, Уляна Хаврона – випускниця нашої циркової студії. Вона працювала в цирку “Cirque du Soleil”, зараз виступає в кращих цирках світу.

Юлія Кабан – вона працює зараз з Іриною Герман (ексрежисерка Національного цирку України, режисерка-постановниця в цирках Crone, Khoі, фестиваля в Монте-Карло – ред.), яку ви добре знаєте. 

У нас виступала Олена Долинська, зараз вона працює в компанії Recircuel під продюсуванням Кріштіана Крістофа, сина того самого Іштвана Крістофа – засновника Будапештського міжнародного циркового фестивалю. 

Це така гордість, зірочки наші. Зараз вони прославляють наш цирк і циркову студію. Всі вони працювали на цьому манежі, пам’ятаєш їх і це приємно. 

Ми щиро вдячні пану Роману за щиру та цікаву розмову. Діалог з Львівським цирком обов’язково продовжиться. Це лише жирні три крапки. Далі буде!

Запрошуємо підписатися на наш Instagram: instagram.com/circuslife.com.ua/.