Генеральний директор Криворізького державного цирку Ігор Хлібосолов переконаний, що цьому сприяли нововведення, сучасні постановки та свіжий погляд, який приносять в індустрію нові люди.
В інтерв’ю для Circus Life Ігор Хлібосолов розповів, як він потрапив в цей вир циркового життя, в чому секрет постійного залучення нового глядача та як Криворізькому цирку вдається готувати групові номери, попри стереотипи, що “в Україні групових номерів немає”.
Пане Ігоре, нещодавно ми мали інтерв’ю з артистом Олександром Білогубом, який після виступів зробив висновок, що Криворізький цирк має сучасні, незаангажовані погляди на створення вистав і організацію роботи. А це переважно залежить від директора, тобто від вас. Чому для Криворізького цирку і для вас особисто так важливо бути в тренді?
В Криворізькому цирку на посаді директора я працюю уже восьмий рік. Коли прийшов, то побачив саме ту класичну атмосферу, яка була притаманна державним циркам України. І хоч я народився в Радянському Союзі, але мої погляди формувалися вже під час незалежності, тому і програми, які робив, зокрема як режисер, намагався створити модними.
Я б не сказав, що роблю на акцент на трендах, скоріше на поняття “модно” і на тому, чого хоче глядач.
Звісно, старше покоління зростало на радянському цирку, однак уже їхні діти та внуки хочуть бачити цирк сучасний. З першого дня роботи я почав додавати певного новаторства. Повірте, це було складно, адже переважна частина колективу це люди, які пропрацювали в цирку 15 – 20 років. Я вдячний їм за ту фаховість і досвід, які стали базисом нашого цирку, але ж зараз 21 століття і погляд на цирк варто трансформувати.
Коли я щось пропонував, мені відповідали: “Завжди було так, чому ми зараз будемо робити по-іншому?”. А я казав: “Якщо все було добре, то чому сьогодні в залі сидить 128 осіб?”. Так, це була перша вистава, коли я прийшов – 128 глядачів на двохтисячну глядацьку залу. Валовий дохід тоді з вистави був близько 700 – 800 доларів.
Ми були свідомі того, що Кривий Ріг – це районний центр, який не може рівнятися з Києвом чи Львовом. Однак я знаю, що це місто дуже фахово сприймає саме сучасну культуру. Тому ми почали робити експерименти.
Спочатку було справді важко. За рік до мого приходу середня завантаженість глядацької зали була на рівні 23%, за перший рік зросла до 42%. І в піковий 2019 рік середня завантаженість зросла до планової – 50%. Це сталося вперше за 49 років існування цирку. Почала ходити молодь 15 – 16 років, ми активно працювали зі студентськими радами, спортивними школами, музичними школами.
Зараз все працює дещо в іншому форматі, ми вже не можемо дозволити собі деякі речі направлені на комерційну складову, ми шукаємо золоту середину. Адже Кривий Ріг розташований за 100 кілометрів по прямій до лінії фронту. Тут живе багато внутрішньо переміщених осіб, людей в яких загинули рідні на війні.
Розкажіть детальніше, які саме ноу-хау ви принесли з собою до Криворізького цирку?
Наприклад, лазерні технології. Люди, що цікавляться 3D-mapping, знають Андре Принца. Його ім’я записане до Книги рекордів Гіннеса, він створив 3D-mapping на найвищій башті Абу-Дабі, робив 3D-mapping на Євробаченні 2017 року.
Нас познайомили спільні приятелі, і Андре Принц тоді сказав, що хоче приїхати до України. Але я не міг запросити його на широкий майданчик, адже я не представляв Україну, а лише Криворізький цирк. І він без проблем погодився приїхати в Кривий Ріг. І, уявіть собі, він приїжджає сюди, бере з собою новітнє обладнання.
Тоді разом ми зробили перший 3D-mapping в системі українського цирку.
Коли анонсували це, я збирав пресконференцію, спочатку навіть не повірили, що приїде Андре Принц, ним дуже зацікавилась молодь. На сцені Криворізького цирку він показав дуже крутий номер – жонглювання лазерними променями, досі я такого не бачив в жодному закладі культури.
На перших двох виставах був аншлаг, потім відгуки почали ширитися соцмережами, і ми залучили зовсім новий для цирку віковий ценз – до нас прийшли люди, які жодного разу не були в цирку, до нас прийшла молодь.
Ви згадали, що ставили власні шоу в цирку, однак ви не є професійним цирковним режисером, скоріше вас можна назвати професійним менеджером. В культурній індустрії ви близько 30 років, ще кілька років тому ви очолювали Укрдержцирк, зараз Криворізький цирк, як ви обрали для себе саме цей цирковий шлях?
Це дуже цікава історія. Свого часу я був радником міністра культури з естрадно-гастрольної діяльності. Переді мною було багато викликів – потрібно було впроваджувати зміни на законодавчому рівні, тобто я з колегами працював винятково на зміні формату сприйняття глядачем саме державного сектору культури.
Тоді я познайомився з покійним Володимиром Дмитровичем Шевченком. Ми з ними багато спілкувалися, що потрібно змінити в цирковій індустрії. Володимир Дмитрович і тодішній міністр культури обговорювали можливість створення відділу з циркової справи при Міністерстві культури, адже ми були третьою країною в світі за кількістю державних цирків.
І тоді, метр українського цирку, людина яка пропрацювала на всіх світових майданчиках, Володимир Дмитрович Шевченко запропонував мою кандидатуру, аби очолити цей відділ. Однак я відповів, що розуміюсь на естрадно-гастрольній діяльності, концертній, на створенні масштабних проєктів, документації, але я зовсім мало знаю про цирк. Володимир Дмитрович пообіцяв мені допомогти.
Колись Олексій Анатолійович Житницький, директор Харківського державного цирку, сказав: “Цирк – це така галузь мистецтва, яку ти або з першого разу полюбиш, або зненавидиш”.
От я та людина, яка з першого разу полюбила цирк. Я ставився до цієї царини з усією душею, познайомився з усіма провідними артистами, з керівниками тощо.
Загалом я чудово розуміюся на документації, організації, але я за натурою практик, люблю створювати проєкти. Тому згодом прийняв запрошення стати генеральним директором Державної циркової компанії України. Це теж був дуже цікавий пласт роботи, я одразу почав працювати із закордонними організаціями. Ми поїхали в Казахстан, Грузію, почали працювати з Латвією, Литвою. Тоді було зроблено дуже багато всього.
Тобто я як людина, що прийшла з іншої галузі, одразу увірвався в циркову і почав вносити в неї новий вітер.
Я поглянув на циркове мистецтво свіжим поглядом і намагався сколихнути цей його спокійний, завжди врівноважений стан. Наші артисти почали перемагати на міжнародних фестивалях, отримувати престижні нагороди.
Справді, люди, які спочатку дивилися на мене зі скепсисом, вважали не цирковим, після того, як побачили результат, почали по-іншому сприймати мене. Я до цього часу в гарних стосунках зі всіма: із молоддю, із студентами КМАЕЦМ, з ветеранами цирку.
Читайте про навчання майбутніх артистів в КМАЕЦМ у нашому великому інтерв’ю з метром жонглювання Юрієм Поздняковим.
І вже коли я повністю напрацював цирковий фах, який потрібен для керівника, тоді пішов працювати до Криворізького державного цирку.
Дуже цікавий шлях, ви самі киянин, працювали в Міністерстві культури, потім в Укрдержцирку, а згодом переїхали до районного центру – Кривого рогу і очолили цирк там. Чому саме Кривий Ріг?
Ви знаєте, Кривий Ріг – це той ступінь, який я маю пройти, щоб досягнути певних вершин. В жодному разі не хочу образити своїх колег, які працюють в цирках великих міст, але їм трошки простіше. Там багато туристів, вони приїжджають до столиці, до обласних центрів. Натомість Кривий Ріг – це місто, де майже немає туристів. Тут люди працюють на шахтах, на металургійному комбінаті. І в мене з’явилася теорія, що вже розписана в моїх наукових працях.
Я поставив собі за мету, щоб глядач почав ходити в цирк, як в кінотеатр.
Тобто умовно щотижня прем’єра. Зрозуміло, що так часто – це неможливо, але кожного місяця ми намагаємося показувати щось нове, аби зацікавити глядача, що вже був на минулій виставі.
Чому Кривий Ріг? Напевно, я сам собі кинув виклик, чи зможу. Мені це справді цікаво – ходити у вестибюль і бачитись з нашими глядачами, з деякими вже за руку вітаюсь, бо вони ходять регулярно. Я зрозумів, що так можна лише в Кривому Розі.
І навіть молодим артистам я постійно пояснюю, що вони можуть одразу після навчання поїхати в європейські країни, в Америку, працювати на кораблях, лайнерах тощо. Але для того, щоб здобути саме цей цирковий стержень, варто приїхати до Кривого Рогу.
Наші глядачі вже настільки професійні, вони розуміються на трюках, на постановках, на подачі. Якщо молоді артисти це витримають, їм можна буде працювати вже будь-де – і в Cirque du Soleil, і Friedrichstadt-Palast.
Ми тісно співпрацюємо з молоддю, зокрема з Криворізької спортивної школи. Я запросив деяких спортсменів працювати з нами. Зараз вони уже створюють групові номери.
Якщо ви спілкувалися зі спеціалістами циркового мистецтва, могли чути, що в Україні зараз не роблять групові номери. Однак вони створюються в Кривому Розі. В нас вже є три групові номери. Вони працюють не лише в Кривому Розі, а і в Дніпровському цирку, також отримуємо запрошення від Одеси. Це круті спортсмени, переможці змагань, майстри спорту.
Ви вже згадали, що намагаєтеся урізноманітнювати програми. Але з одного боку, ми знаємо, що в державних цирках, крім Національного, немає власного штату артистів. З іншого боку, Укрдержцирк наразі пропонує дві повноцінні програми – “Цирк на воді” та “Цирк на льоду”. Де ви знаходите той ресурс, аби створювати якомога частіше нові шоу?
Я працюю в Київській академії естрадного та циркового мистецтва, добре спілкуюся зі студентами, залучаю їх до співпраці. На жаль, багато із справді фахових уже працює за кордоном, однак, коли вони приїжджають у відпустку чи у справах до України, я запрошую їх до Кривого Рогу. Студенти знають мене, вони впевнені в умовах праці, які я пропоную.
Також ми співпрацюємо з естрадно-цирковими студіями. В квітні – травні плануємо запросити учнів Запорізької циркової студії “Едельвейс”. Працюємо із цирковими студіями в Дніпрі. Ми тісно спілкуємося з Іриною Жердєвою, яка пообіцяла приїхати до Кривого Рогу, як тільки стабілізується безпекова ситуація.
Які підходи до тренувань маленьких артистів використовує Ірина Жердєва читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю.
Підтримуємо зв’язки із досвідченими артистами цирку, їх також глядач сприймає дуже добре, тому що українська циркова школа насправді сильна. Я спілкуюся з Юрієм Поздняковим, він повідомляє, хтось з його студентів вільний, і ми запрошуємо. Наприклад, в нову квітнево-травневу програму приїде студент пана Юрія.
Звичайно, нам достатньо важко запрошувати артистів, адже їх в Україні залишається все менше, але 10 – 11 номерів на виставу знаходити вдається.
Нещодавно ми спілкувалися з пані Людмилою Шевченко і вона сказала, що директор державного цирку не обов’язково має бути цирковим, головне – команда, яку він збере навколо себе. Розкажіть, хто у вашій команді і як взагалі влаштована внутрішня кухня Криворізького цирку?
Зараз, напевно, найбільша проблема в цирку – це відсутність закладів освіти, що готують інспекторів манежу. Це володар манежу, який працює з технічними нюансами, узгодженням номерів, а це дуже складний процес. В нашому цирку працює Андрій Щокін – ветеран цирку, який багато років працював по всьому світу. Коли ми створюємо програми, завжди раджуся з ним з приводу всього, це дуже важлива посада в нас.
Що стосується роботи режисера, піарника, маркетолога – наразі цим займаюся я. На жаль, з початку війни так склалося, що не залишилося фактично жодного творчого колективу в цирку. Тому ми запрошуємо хореографів, хоч вони не циркові, але дуже сучасні, модні і теж принесли новий вітер на манеж.
Багато допомагає режисер Державної циркової компанії Олег Капустін. Також ми хочемо бачити інших молодих режисерів, але оскільки Кривий Ріг розташований близько до зони бойових дій, не так багато охочих приїхати сюди працювати.
Але я завжди кажу спеціалістам, що двері Криворізького цирку відкриті, і ми завжди раді всіх бачити.
У нас немає кастинг-менеджера для артистів чи працівників, цим займаюся я особисто. І жодного разу я не запросив до Кривого Рогу людей, яких би не хотів бачити повторно, я ні з ким не прощаюся, завжди кажу: “До побачення”. І практика показує, що багато людей приїжджають потім і другий, і третій, і четвертий раз.
Тобто зараз ви та інспектор манежу – це той кістяк Криворізького цирку, на якому тримається формування шоу? Але ви б запросили режисера, постановника, хореографа в штат, проблем з фінансуванням чи інших нюансів немає, все залежить лише від бажання фахівця?
Так, звісно. Однак я б хотів окремо виділити школу танців “Сузір’я” і їхніх хореографів – Тетяну Андрюшко та Євгенія Кобліка. Вони не є співробітниками цирку, але дуже гарно влились в колектив і роблять ті хореографічні постановки, які вирізняють Криворізький цирк. Той стиль та сучасність, які сьогодні є в нас – це і їхнє досягнення.
Часто я пояснюю, даю загальну картинку, настрій, який хочу бачити на манежі, а наш творчий колектив втілює це безпосередньо, і виходить це чудово.
Де ви берете натхнення, ідеї, що саме хочете бачити на манежі?
Знаєте, це буває достатньо спонтанно. Я часто їжджу за кермом, одного разу почув пісню “Мамо, я закохався”. Того ж дня мені телефонує клоунський дует Юлія Домашец та Костянтин Добровольський, вони мали вільні дати і повідомили, що можуть виступити в Криворізькому цирку. І в мене одразу народжується ця ідея – пісня плюс їхня історія кохання. До того ж ідея кохання не роздратує глядача, який живе у війні, кохання – поза часом.
Ми зробили шоу “Jam Session”, тобто тусовка артистів, які в процесі починають змагатися, використовуючи трюк, за серце дівчини Юлії.
Постановка вийшла дуже позитивною, музичною, звичайно, були номери і на воєнну тематику. Глядач сприйняв шоу дуже тепло. Внутрішньо переміщені глядачі з Херсонської області після вистави говорили, що вже забули, коли так посміхалися, ці дві години дозволили їм поринути в те життя, за яким вони сумували.
Цей синтез комічної складової, трюкової та інших ідей, що виникають після прослуховування однієї пісні чи спілкування з артистами, саме вони допомагають місії, що сьогодні виконує український цирк – підтримці людей в тилу.
У Криворізького цирку дуже лаконічний сайт, є Facebook-сторінка, але Instagram-сторінки немає, тобто вона є, але довгий час не активна. Чому так сталося?
Так, ця проблема є. Багато хто з наших співробітників виїхав за кордон після початку війни. До того ж виїхали просто так, без попередження, так зробив і співробітник, який займався Instagram-сторінкою. Наразі в нас немає ресурсу і окремої людини, яка б могла взяти на себе ці обов’язки, а мене на все не вистачає.
Крім того, в нашому місті кожні пів години лунає повітряна тривога, ми часто чуємо вибухи із Запоріжжя, тому вирішили, що до кращих часів працюватимемо в дещо воєнному форматі – лаконічно кажемо, що працюємо, але не показуємо, що саме відбувається, коли і де.
Після того, як ситуація стабілізується ми обов’язково знайдемо людину, яка вестиме наші соцмережі в такому форматі, як це було завжди.
Як би ви сказали, який зараз курс обрав Криворізький державний цирк? Які плани, зокрема і ваші особисті?
Я вже казав, що зараз ми взяли вектор на групові номери. Я спілкувався з тренером і маю надію, що в квітні – травні в системі українських цирків з’явиться великий груповий номер з восьми осіб.
Ми працюємо зі студентами, яких я долучаю до творчих проєктів, якщо в них є ідеї щодо впровадження чогось у Криворізькому цирку, буду дуже радий. Досвідчені артисти цирку сьогодні виконують важливу місію – вчать молодь, як треба працювати з глядачем, відточують подачу. Ми постійно використовуємо спецефекти, які на цей час можна реалізувати. Запрошуємо артистів з різних закладів культури, навіть зі спортивних танців чи стріт-денсу, тобто формат, який був взагалі не притаманний в цирку раніше.
Направду ми не плануємо зараз чогось грандіозного, супер яскравого шоу, адже немає наразі ресурсів ні матеріальних, ні людських, наше головне завдання зараз – утримати всі напрацювання, які вже є.
Ми працюємо для нашого глядача, сплачуємо податки в державу і будемо чекати перемоги, щоб святкувати з усією країною, артистами, з колегами. Зробити велике святкове переможне шоу – це моя мрія.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
