"Життя дуже схоже на джаз. Найкраще, коли ти імпровізуєш" Джордж Ґершвін (1898 -1937), американський композитор і піаніст
У мистецтвознавчому дискурсі ХХІ століття джаз як феномен художньої культури перебуває в центрі наукових і творчих дискусій.
Зародження джазу і його подальший розвиток відбувався у непростій атмосфері. З другої половини ХІХ століття джаз сприймали як культуру рабів (афроамериканців), що не викликало зацікавлення з боку вищих верств американського і європейського суспільства.
Джаз в світовій культурі
В Україні радянської доби джаз трактували як прояв буржуазної культури і офіційно оголосили ворожим до засад соцреалізму. Вже наприкінці ХІХ століття джаз стає невід’ємною частиною світового мистецтва, що помітно впливає на класичну музику, академічний балет, театри малих форм, новітню літературу, моду, графіку, кіно.
В цей період світової зацікавленості джазом розвиваються й новітні засоби циркового мистецтва, його форми й різновиди. Музичне супроводження вистав цирковими оркестрами здебільшого є джазовими обробками або відтворенням джазових музичних творів. У цей час паралельно налагоджується випуск музичних носіїв (грамплатівок), з’являються художники-дизайнери, іншими словами – повноцінна інфраструктура джазового мистецтва. На передній план циркового мистецтва виходять джазові музиканти і балети, сценографи, художники з костюмів, декоратори, автори літературних лібрето тощо.
Безумовно, у кінці ХІХ – першій половині ХХ століть розвивається й циркова хореографія, а відтак й такі напрями, як класичний джаз-танець, теп-танець, бродвей-джаз, шоу-джаз-танець (джаз-танець у концертно-розважальних програмах).
У другій половині ХХ століття світом поширюється модерн-джаз танець, так званий спортивний танець, бальний та соціальний танець, набуває нового прочитання афро-джаз-танець, формується стилістика фольк-джаз-танцю. Їх широко використовували у репертуарі розгалуженої мережі українських циркових підприємств, професійних і аматорських циркових колективів і шкіл, вони є у творчому доробку українських циркових балетмейстерів-постановників і артистів, є предметом вивчення у вищих мистецьких навчальних закладах України.
Тут потрібно зазначити, що дослідження цирку у стилі джаз як одного з феноменів художньої культури, що пройшли серйозні трансформації від зародження на американському континенті до включення в європейський культурний простір, потребує уважного аналізу властивостей джазу як напряму, його тенденцій розвитку та зокрема здатність джазу до синтезу мистецтв у поєднанні з мистецтвом цирку, появ у площині української культури іще вивчаються, але вже можна відзначити вагомий науковий доробок з сучасного циркового мистецтва (В. Корнієнко, Г. Курінна, О. Поспєлов та ін.), що прямо або опосередковано розкриває властивості й особливості джаз-цирку.
Але особливість останніх трьох років означились життям в умовах катаклізмів. Всесвітня пандемія, а пізніше й військова агресія майже повністю обмежили тотальною забороною глядацьку аудиторію. Утворилося суттєве обмеження презентації в офлайн-просторі українського циркового мистецтва. Про це, і не тільки, поговоримо далі на прикладі симбіозу їх величностей Цирку і Джазу.
Джаз і українське мистецтво
Як вже зазначалося, у процесах становлення циркового мистецтва України виникали нові стилі музичного супроводу, де все більше виявлялося прагнення до індивідуалізації творчості, зокрема – до пошуків нових елементів музичної мови, які нерідко прямо чи опосередковано були історично пов’язані з традиційним цирком, передусім українським. Прикладом є джаз-оркестр Національного цирку України під керівництвом народного артиста України Марка Резницького. Оркестр, якому державою Україна були створені всі умови творити, створювати, експериментувати та робити високоякісний музичний цирковий продукт.
Марк Йосипович Резницький (нар. 10 серпня 1940 р.) – альт-cаксофоніст, кларнетист, аранжувальник, педагог, диригент, керівник оркестру Національного цирку України, народний артист України (2001).
Самостійно навчався грі на кларнеті, закінчив Тбіліську державну консерваторію по класу хорового диригування (1974). У 1957–1958 рр. – керівник квартету Кемеровської філармонії, у 1958–1959 рр. грав в ансамблі Іркутської філармонії п/к Генріха Ляховського. Артист ансамблів Пилипа Бриля (1960), Юрія Братолюбова (1961–1962) та джаз-оркестру “Дніпро” (1962–1965). Грав в оркестрі “Балету на льоду” (1966–1967).
Самостійно навчався грі на кларнеті, закінчив Тбіліську державну консерваторію по класу хорового диригування (1974). У 1957–1958 рр. – керівник квартету Кемеровської філармонії, у 1958–1959 рр. грав в ансамблі Іркутської філармонії п/к Генріха Ляховського. Артист ансамблів Пилипа Бриля (1960), Юрія Братолюбова (1961–1962) та джаз-оркестру “Дніпро” (1962–1965). Грав в оркестрі “Балету на льоду” (1966–1967).
Керував ансамблями, з якими виступав у кафе “Мрія” (1967–1968) та “Хрещатик” (1968–1970). З 1968 по 1970 рр. – музичний керівник Концертно-естрадного ансамблю Грузинського радіо (художній керівник – Гіві Гачечіладзе), з 1972 по 1973 грав в Естрадному оркестрі Українського радіо і телебачення п/к Гіві Гачечіладзе.
У 1965-1966 рр. – артист оркестру, з 1970 р. – другий диригент, з 1989 – диригент оркестру Київського державного цирку (нині – Національного цирку України). Брав з оркестром цирку участь у фестивалі “Осінній джазовий марафон” (Київ, 1994 р.).
Виступав як диригент у Польщі, США, Франції, Чехословаччині, Японії. З 1985 р. – викладач класу саксофона відділу естрадно-джазового виконавства Київського державного музичного училища імені Р. М. Гліера. У 1997 р. концертував з біг-бендом Київського музичного училища в Німеччині.
У виставі Національного цирку України “Цирк у стилі джаз” непоодинокими є випадки як виконання джазових еверґрінів (“Hello, Dolly” Джеррі Германа, Регтайм “The Entertainer” Скотта Джопліна, “Can’t take my eyes off you” Боба Крю та Боба Гаудіо та ін.), так і мелодійних українських пісень у джазовій обробці.
Читайте про секрети побудови успішної кар’єри в нашому інтерв’ю з ексартистквою цирку Інессою Львовою тут.
Так, це правда: українські професійні композитори також проявляють неабиякий інтерес до циркового мистецтва. Вони, вплітаючи джазові елементи до циркових номерів, створюючи нові стильові сплави, по-іншому інтерпретують джаз, що видно на численних прикладах музичної творчості сучасних українських та зарубіжних композиторів, твори яких використовуються у цій виставі. До речі, починаючи з ХХ століття, яскравим явищем в українській музичній культурі стала поява так званої третьої течії, де тенденції джазової та академічної музики злилися в єдине концептуальне ціле, що й на прикладі “Цирку у стилі джаз” успішно продовжує використовуватись у музичному супроводі циркових вистав.
До питань взаємопроникнення елементів джазу до циркового мистецтва, як і навпаки, неодноразово зверталися деякі дослідники. Водночас зауважимо, що проблематика взаємодії джазової музики та циркового мистецтва потребує додаткового аналізу й дослідження. І однією з причин зазначеного є та обставина, що дослідники більше звертаються до аналізу співвідношення циркового мистецтва з професійною музикою, а не до виявлення аспектів такого характеру взаємозв’язків.
Історію джазу в мистецтві цирку можна поділити на три етапи розвитку: протоджаз, легкий джаз та концертний джаз. Водночас музикознавці вважають, що джаз не має ніяких специфічних музичних інструментів, які б відрізняли його, прикладом, від академічної музики. Але режисерською групою, балетом, оркестром Національного цирку України та клоуном Олегом Літвинським (Олегом Добрим) доведено, що джаз істотно відрізняється від інших видів музики за способом та манерою інструментального використання.
Завдяки оркестру та балету Національного цирку України джаз у цирковому мистецтві України повністю склався не лише як естетична категорія, але й як нова самостійна циркова система. Сьогодні її сміливо можна поєднувати з іншими новітніми техніками композиції циркового номеру і музичного супроводження.
Власне, відбувся перехід від естетики популярного мистецтва джазу до його категорії як елітарної музики в цирку. Такі метаморфози стали можливими завдяки творчим розвідкам головного диригента Марка Резницького, балетмейстера-постановника Олександра Майбенка, та всієї постановочної групи (Вероніка Гумарова, Надія Шкляр, Наталія Сухроменда).
Таким чином можна припустити, що завдяки джаз-оркестру та балету Національного цирку України виник новий “джазо-цирковий” стиль, який характеризується значним загостренням оркестром джазової гармонічної мови, розширеною тональністю, тонально-перемінними структурами, новими модальними системами, альтерованими, багатотерцовими та квартовими акордами, а також використанням балету елементів доджазового танцю “Бабмбула”, афроамериканського “Кек-уок”, салонних “Тустеп2 та “Уанстеп” і танго.
Як цирк трансформував джаз
Водночас вищесказане – якраз і є прогресивний джаз, в якому виявляються цікаві взаємозв’язки джазу і цирку. У джазових композиціях, які супроводжують циркові номери в Національному цирку України, відбувається розширення тривалості звучання творів біля 10 хвилин, зокрема для супроводження атракціону “Змішана група тварин” під керуванням дресирувальниці Юлії Козиревої.
Також за необхідності до основного складу найбільшого циркового джазового оркестру – оркестру Національного цирку України (19 музикантів) – можуть додаватися нові інструменти: струнні, гобої, валторни, туби, фаготи. Але найголовніше те, що диригент Марк Резницький – один з перших, хто розпочав використання композиторсько-аранжувальницької моделі творчості у виставах, де у їх супроводженні особливістю стає поліфонія мелодичних голосів, а тональність нерідко відходить на другий план. У виставах Національного цирку України останніх років “Чарівник смарагдового міста”, “Африка”, “День народження”, “Дива Різдва”, “Цирк – ТиГра” нерідко лунали композиції на 5/4, 7/4, 9/8, 11/4 із використанням класичної поліритмії та змінних музичних розмірів, а принцип модальності в свою чергу відкрив безмежні можливості для збагачення циркового мистецтва досвідом світової музичної культури.
Джазових музикантів оркестру Національного цирку України також зацікавила творчість радикальних музичних авангардистів, зокрема Джона Мілтона Кейджа та Карлхайнца Штокхаузена. Це захоплення помітно, коли брасс-група музикує протягом певного проміжку часу, беручи за основу спонтанну, заздалегідь непідготовлену полімодальну імпровізацію, де лише іноді всі виконавці оркестру на нетривалий час сходяться в заздалегідь прописаному Марком Резницьким ритмічному унісоні.
Про феєричну виставу “Хелловін” в Національному цирку України читайте наш репортаж.
Зі сказаного вище можна зробити висновок, що завдяки оркестру, балету, артистам Національного цирку України, “цирковий джаз” розвивається вкрай інтенсивно, мігруючи від свого суто розважального типу до концертних варіантів бі-бопу, прогресиву, кул-джазу третьої течії. Тому і є очевидним його взаємозв’язок з академічними та фольклорно-автентичними українськими музичними традиціями. Хочеться вірити, що з плином часу зміниться ставлення до естетики джазу в цирковому мистецтві з боку інших цирків і професійних авторів. Хоча б тому, що сучасні тенденції неоцирку у мистецтві джазу відображають багатокультурні та музичні процеси, характерні й для циркового мистецтва зокрема.
*Усі медіа були надані Національним цирком України
Запрошуємо підписатися на наш Instagram: https://www.instagram.com/circuslife.com.ua/.
