Після підсумкової благодійної програми народного художнього колективу дитячо-юнацького цирку “Але-ап” Київського Палацу дітей та юнацтва редакції Circus Life вдалося побачити, як тренуються юні артисти. Ми поспілкувалися із завідувачкою відділу художньої творчості Наталією Петлицькою та художнім керівником колективу, майстром спорту з акробатики, тренером з акробатики та еквілібру Олегом Курінським.
Якими принципами керуються педагоги “Але-ап”, чим найбільше пишається колектив та в чому тренерський секрет Олега Курінського – читайте в нашому матеріалі.
“Але-ап” був заснований понад 30 років тому. Розкажіть, з чого все починалося?
Наталя: Колектив був заснований в 1991 році та є ровесником незалежної України. Це був один із перших в Україні дитячо-юнацьких цирків. Ідеєю створення була комплексна підготовка дітей: хореографія, загальна акробатика, основи циркових жанрів (жонглювання, хула-хупи, парна та групова акробатика тощо), індивідуальна спеціалізація з циркових жанрів.
Засновником колективу та його першим керівником був відомий цирковий артист Анатолій Підгорний. Власне в “Але-ап” дві останні літери означають – “Анатолій Підгорний”. Такий маленький секрет.
Однак він керував недовго через раптову смерть. Потім колектив очолила відома циркова пара Соболевих — В’ячеслав та Віра. З 1992 року до колективу доєдналась Заслужена артистка України, прима-балерина Харківського та Київського балету Тетяна Кузьміна. Вона керувала колективом з 1997 по 2010 роки. Відтоді і дотепер художніми керівниками цирку “Але-ап” є подружня пара – майстер спорту СРСР з акробатики Олег Курінський та відмінник освіти України, відмінник столичної освіти Ірина Гінжалюк.
За нашу історію, гадаю, що понад 150 випускників вступили до Київської академії естрадного та циркового мистецтв. Нещодавно в нас був дуже урожайний рік – 11 вихованців вступило до академії. Дехто з наших випускників уже відпрацював, завершив артистичну кар’єру і почав викладати, вчити дітей, як от Інесса Львова.
Яких педагогів запрошують на роботу до “Але-ап”. Які критерії?
Наталя: Кваліфікаційні вимоги до педагогів досить високі. По-перше, це має бути людина з професійною освітою, бажано артист цирку в минулому, ще і не одного профілю. Педагог має володіти хоча б 2 – 3 жанрами. Такі тренери у нас сьогодні і працюють.
Але найголовнішим критерієм залишається любов до дітей і вміння їх навчати. Не кожному артисту це під силу, це важко. Тому вимоги високі, але ми шукаємо людей, які люблять свою справу, ентузіастів. Бо, як розумієте, в позашкільній освіті заробітні плати не такі високі, як у артистів цирку.
Пане Олеже, ваші вихованці працюють в залі по кілька годин, але дуже тепло говорять про своє навчання і про вас як педагога, в них буквально горять очі. Як ви, відомий артист цирку, прийшли до викладання, і в чому такий секрет неймовірної любові учнів?
Олег: Приблизно 30 років я працював акробатом у цирку. Перед тим ще 7 – 8 років займався спортивною акробатикою, отримав майстра спорту. Працював на просторах Радянського Союзу, в Європі, Японії, Америці, Австралії. Їздив всюди з дружиною та маленьким сином. А коли син підріс, ми вирішили зробити з ним акробатичну пару.
Все починалося з експерименту, а вийшло так, що із сином Олексієм ми працювали в парі 20 років. Починали, коли він важив 16 кілограмів, закінчили, коли він був 66 [сміється].
Починаючи з 2000 року, моя дружина Ірина Гінжалюк почала працювати в “Але-ап”. Я також між контрактами постійно сюди навідувався, а згодом сам перебрався, коли закінчив кар’єру артиста. Скільки себе пам’ятаю – завжди когось вчив. Якби у мене випадково знайшовся рахунок у швейцарському банку на мільйон доларів, я б все одно працював і гроші не брав би.
Дехто з ваших учнів говорить, що ви “здатні поставити на руки і мертвого”. В чому ваш секрет?
Олег: Як в старому Одеському анекдоті про Фіму Рабіновича і біг на 100 метрів:
“– Чули за Фіму Рабіновича? Він біжить 100 метрів за 5 секунд.
– Та ви що, це ж неможливо, світовий рекорд 9 секунд.
– Ви не розумієте. Фіма знає короткий шлях” [сміється].
Наталя: Я можу сказати зі сторони. Насправді в основі всього лежить професіоналізм. Це напрацьована і вибудувана методика. Олег Юрійович дійсно швидко визначає талановитих дітей і починає професійно навчати їх основ. Мені здається, що в Олега Юрійовича взагалі немає такого слова – неможливо. Тобто найголовніше, що він дає дітям змогу працювати. Якщо ти не працюєш, ти не досягнеш результату.
По-друге, манера спілкування з дітьми – абсолютно на рівних, з розумінням, увагою та повагою до кожної дитини. Я бачу, що вони не стають на одну ногу, все ж таки позиція педагог і вихованець залишається, але діти його дуже люблять.
І третій момент, що Олег Юрійович абсолютно творча людина. Він ніколи не стоїть на місці, весь час щось дивиться, вигадує нове, пробує. Має музикальний хист, режисерський, бачить постановку номеру від початку до кінця.
Читайте історію перемог на найпрестижніших циркових фестивалях світу вихованки Олега Курінського, еквілібристки Вікторії Дзюби.
Олег: Дітям подобається, що я спілкуюсь з ними, як з рівними. Хлопці підходять, ручкаются, дівчатка люблять обнімашки. Знаєте, є різні підходи до тренування. Є педагоги-автократи, де все концентрується на їхній особистості, слово педагога головне. Це теж іноді дає результат, якщо цей тренер високий професіонал. І цей авторитаризм часто передається від тренера до учня.
Буває так, що спортивні тренери переходять у цирк, їхня методика теж відрізняється від циркових. Тому що спорт – це тренування, тренування, тренування, потім пік форми, чемпіонати, Олімпійські ігри тощо. В цирку такого немає. Тому що тут тренування, виступ, тренування, фестиваль. Такі тренери часто бувають успішними на циркових фестивалях, беруть великі призи. Є спринтери, а є стаєри.
Ви стаєр?
Олег: Так, я ж цирковий.
Зараз ви обираєте для себе учнів, в яких бачите потенціал, чи переважно працюєте з усіма, аби досягнути індивідуального результату з кожним?
Олег: Коли мені було 30 – 40 років, в мене було багато енергії, я міг брати кого завгодно. Я просто бачив, що десь можу допомогти, там підказати, там виправити – обов’язково це робив.
Але зараз такий час, що дітей потрібно підтримувати, тому ми намагаємося знаходити підходи до всіх і працювати відповідно до бажань самих учнів.
Наталя: Перш за все Олег Юрійович – абсолютний авторитет для учнів та їхніх батьків. Іноді буває так, що дитина не хоче насправді працювати. Олег Юрійович говорить: “Навіщо витрачати дорогоцінний час, якщо результат не потрібний буде дитині”.
Але якщо дитині потрібно, Олег Юрійович працює навіть з тими, в кого здібності відкриваються не одразу. Це, як на мене, заслуговує на величезну пошану і абсолютну довіру, тому що це не лише робота циркового артиста, це ще виховання – етика, циркова і просто людська. Іноді учні можуть розповісти педагогові те, чого не розкажуть батькам. Іноді до Олега Юрійовича навіть звертаються батьки, аби він допоміг підправити поведінку чи манеру спілкування дітей.
Ви говорите з дітьми про їхнє майбутнє, буде воно цирковим чи ні?
Олег: Я намагаюся їм щось порадити. Це насправді смішні історії. Коли мене питають поради, я їх даю, а зрештою учні досить часто роблять все навпаки.
Поради залежать від конкретної роботи конкретної дитини. Можна навіть ведмедя навчитись стояти на передніх лапах, якщо дуже потрібно. Тут головне питання: “Чи справді це потрібно дитині?”
Говорю колись з приятелем – тренером з баскетболу, питаю: “Чому ти такий сумний, що трапилося?”. Каже, що йшов вулицею, бачив хлопця років 14 – 15 зростом під 2 метри. І такого легкого, він йшов, аж підскакував. Біжить за ним три квартали, наздоганяє, пропонує грати в баскетбол, бути олімпійським чемпіоном. А хлопець відповідає: “Та який баскетбол? Я комп’ютерні програми пишу”.
Ось так і буває, що здібні люди до чогось, але вони цього не хочуть. А буває навпаки – є шалене бажання, але середні здібності. Це визначає, як говорити з учнем, про що говорити і що радити для майбутнього.
Ми спілкувалися з багатьма українськими артистами, які виступають уже на міжнародному рівні і так схоже, що цю базу заклала їм саме українська школа. Зараз можна говорити про українську школу еквілібру?
Олег: Ви знаєте в Україні, особливо в Києві, завжди була дуже сильна школа спортивної акробатики. Високий рівень був у Київському цирковому училищі. Завжди звідти випускалися сильні артисти. І зараз я бачу на міжнародних майданчиках, якщо люди чують словосполучення “український тренер” саме в контексті еквілібру, то це є позначкою якості, рівня. Тому, гадаю, уже сформувалось таке поняття як українська школа еквілібру.
Еквілібр – досить непростий жанр, зважаючи на його вплив на здоров’я зокрема. Це нерідко проблеми із суглобами, складні травми, непросте відновлення. Як ви працюєте на майбутнє з вашими юними артистами?
Олег: Є фізкультура, яка дуже корисна. А є спорт, який зовсім не корисний. Якщо це майстер спорту, то він витискає із свого організму навіть більше, ніж це можливо. Якщо ти хочеш потрапляти на престижні фестивалі, хочеш рекордних досягнень, ти маєш розуміти, що це буде далеко за твоєю межею комфорту.
Читайте історію української еквілібристки та рекордсменки Валерії Давиденко в нашому інтерв’ю.
З іншого боку, кожна людина має різні фізичні здібності. Хтось витримує один рівень навантаження, а хтось навіть і половини від того не потягне. Тобто в кожному випадку потрібен індивідуальний підхід. Хтось обдарований в одному, хтось – в іншому, за цим треба пильнувати і правильно підбирати роботу.
Коли до мене приходять на консультацію, питають, скільки яких вправ мають робити. Я відповідаю, що ви маєте робити стільки, аби наступного дня змогли це повторити. Якщо наступного дня ти працювати не можеш – перестарався. Тобто не потрібно відкушувати шматок більший, ніж ти можеш прожувати. Треба слухати свій організм, це приходить з досвідом. Відчуття балансу і відчуття свого організму – дуже важливе.
Тобто будь-який учень може прийти до вас і отримати своє в будь-якому випадку?
Олег: Ключове слово, якщо він хоче. Найвищий щабель педагогічної майстерності — це не примушувати, аби учень щось зробив, а створити такі умови, щоб він сам захотів цього. Тренер має бути психологом. На мій погляд, завдання тренера – показати правильний напрямок розвитку, та не нашкодити.
Наприклад, в мене є такий прийом, коли я провокую змагальний момент між дітьми. Тобто кажу, що сьогодні хтось кращий, ніж інший. Це працює для всіх, аби працювати краще, більше і рівнятися на кращі результати.
Пані Наталю, сьогодні ми були на підсумковому виступі цирку “Але-ап”. Яким для вас був цей сезон, і які ви будуєте плани на наступний?
Наталя: Останні роки справді були для нас дуже складними, адже через повномасштабну війну багато дітей роз’їхалося. У 2023 році учні вже почали повертатися, цей рік став більш стабільним. Раніше працювало близько 200 дітей, зараз 150 – 160.
Якщо раніше система відбору була жорсткішою, зараз ми намагаємося набирати всіх охочих дітей, аби підтримати їх психологічно і фізично. З 2022 року по 2024 відбувся період вирівнювання нашого колективу. Ми відомі і в Києві, і в Україні, і в Європі. І саме сьогоднішній підсумковий концерт показав, що ми тримаємо рівень, попри складнощі.
Ми продовжуємо навчати, і головне – зберегли нашу команду педагогів. Дякуємо дирекції за те, що вона нас дуже підтримує, попри фінансові складнощі. Директорка Київського палацу дитячої та юнацької творчості Оксана Миколаївна Добровольська дуже опікується і любить наш колектив.
Ще однією нашою особливістю є те, що ми першими серед дитячих цирків почали робити шоу-програми, тематичні програми. Ми постійно працюємо в цьому напрямку. Серед наших учнів завжди є, були і будуть люди, які стануть гордістю майбутнього циркового мистецтва України і світу.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
