Василю, Степане, розкажіть, як ви вперше познайомилися з цирковим мистецтвом? Чому вирішили спробувати себе в цій сфері?
Степан: Ми почали займатися цирковим мистецтвом у 14 років, коли приєдналися до студії “Каскад” у рідному місті Трускавець. Спочатку ми пробували себе в різних напрямках — від жонглювання до повітряної гімнастики, але врешті-решт зупинилися на жонглюванні.
Нас дуже захопило, коли ми побачили, як наш однокласник жонглює. Ми не могли повірити, що можна тримати стільки предметів у повітрі, і вирішили спробувати самі. Наш друг ходив на студію “Каскад” і постійно розповідав нам про свої виступи та тренування. Ми були вирішили, що теж хочемо спробувати себе в цирковому мистецтві.
Так власне й розпочалася наша циркова історія.
Інстаграм Степана: https://www.instagram.com/stepan.kuts96/
Інстаграм Василя: https://www.instagram.com/vasiliy.kuts/
Василь: Хочеться багато теплих слів сказати про студію “Каскад”, яка стала для нас першою сходинкою до кар’єри в цирковому мистецтві. Це була не просто студія, а місце, де ми розвивалися не лише технічно, але й творчо.
Ми дуже швидко знайшли свій жанр — жонглювання. Саме тут ми зрозуміли, як важливо не лише виконувати трюки, а й вміти передати емоції через виступи. Студія навчала нас не просто майстерності, але й того, як взаємодіяти з публікою, як створити виступ, який би не тільки захоплював, а й викликав емоційний відгук у глядачів. І це стало основою для всіх наших майбутніх виступів.
А як ваші рідні відреагували на ваше рішення зайнятися цирковим мистецтвом? Чи отримали ви їхню підтримку?
Василь: Нас виховувала мама, і ми отримали від неї насправді дуже гарну підтримку. Коли сказали, що хочемо вступати до Київської академії мистецтв, вона також підтримала нас. Ми з не найбільш заможної сім’ї, тому це було не нелегко, але ми дуже вдячні мамі за допомогу з навчанням.
Степан: Додам цікаву історію. Ніякого спротиву від сім’ї дійсно не було. Але цікавою була історія, як ми потрапили до Академії. Наш друг, який вже вчився в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв нас мотивував вступати до закладу. Він приїжджав і говорив, що якщо ми хочемо далі розвиватися в цирковому мистецтві, то нам потрібно вступати до академії. Він ділився своїми історіями про виступи та навчання, і ми вирішили, що теж хочемо спробувати.
Так що ось така історія. Завдяки одному другу ми прийшли в студію “Каскад”, інший друг додав мотивації для вступу в КМАЕЦМ.
Як ви можете оцінити своє навчання в Академії після досвіду “Каскаду”? Що найбільше запам’яталося?
Василь: Навчання в Академії було в певній мірі викликом для нас. Спочатку ми думали, що все буде просто, але вже після перших тижнів зрозуміли, як високі вимоги та стандарти. Ми прийшли з невеликим досвідом, тому нам довелося сильно працювати, щоб підтягнути рівень.
Але завдяки Академії ми отримали те, чого нам не вистачало: систематизоване розуміння цирку, глибоке знання технік і творчий підхід до роботи на сцені. Там ми зрозуміли, що цирк — це не лише трюки, а й емоційне передавання історії.
Степан: Академія дала нам ту платформу, на якій ми могли справді розвинутися. Ми могли виступати перед великою аудиторією, працювати з професіоналами, і саме там ми зрозуміли, як важливо бути не тільки технічними виконавцями, а й творцями. Академія була місцем, де ми почали думати про цирк як про професію, а не просто як про хобі. Це був величезний крок вперед.
А як щодо самого жонглювання – чи маєте ви свій особливий стиль, як би ви його описали?
Василь: Наш стиль у жонглюванні — це не просто виконання трюків. Ми завжди намагаємося додавати емоції, щоб кожен виступ був не просто технічним показом, а справжнім художнім номером. Кожен рух, кожен трюк — це частина великої історії, яку ми хочемо розповісти глядачам. Для нас важливо, щоб публіка відчувала, що ми не просто маніпулюємо предметами, а передаємо емоції через це.
Степан: Ми намагаємося поєднати класичні елементи жонглювання з чимось новим і незвичним. Це може бути як нові предмети, з якими ми працюємо, так і комбінування жонглювання з іншими дисциплінами, наприклад, акробатикою чи танцем.
Нам цікаво шукати нові підходи до жонглювання, щоб зробити його більш динамічним і багатогранним, цікавим публіці будь-де
Розкажіть про ваш перший контракт. Як це було – виступати за кордоном вперше?
Степан: Перший великий контракт ми отримали ще під час навчання в академії — нас запросили на 1 місяць до Туреччини. Це був наш перший досвід виступів за кордоном та перші заробітки.
Було трохи страшно та незвично, адже ми вперше бачили іншу культуру. Найскладнішим було виходити на сцену, бо до цього ми виступали лише на невеликих концертах в Україні.
Але загалом це був дуже цікавий досвід. Ми зустріли там багато інших артистів — акробатів, танцюристів, і просто спілкувалися з ними, ділилися досвідом. Це було дуже корисно для нас як молодих артистів.
Василь: Так, то був цінний досвід. Ми також отримали перші заробітки, хоча й не дуже великі – десь 900-1000 доларів за місяць. Але для нас, студентів, це були великі гроші.
У вашому портфоліо є рядок, який говорить, що ви брали участь у престижному Young Stage Festival у Швейцарії. Як вам вдалося потрапити на цей фестиваль?
Степан: Нас запросили на Young Stage Festival у Швейцарії. Young Stage — це був неймовірний досвід для нас. Це фестиваль, де зібралися справжні професіонали з усього світу. Ми були дуже хвилювані, адже це був наш перший великий міжнародний конкурс. Хоча ми не виграли призового місця, ми здобули багато нових знайомств і контактів. Зрозуміли, що навіть якщо ти не посідаєш перше місце, це не означає, що твій виступ був невдалим. Важливо, що ти вчишся і отримуєш нові можливості для розвитку.
Василь: Це був класний досвід. Ми познайомилися з артистами з Канади, які працювали повітря й здобули золоту медаль. Також ми спілкувалися з клоунами та іншими акробатами з Європи. Це був дуже цінний досвід, адже ми бачили, на якому рівні виступають інші артисти з багатьох країн світу, і це мотивувало нас ще більше працювати над собою.
Говорячи про багато країн світу, як ви оцінюєте вашу роботу в країнах Азії, зокрема В’єтнамі. Як там сприймали ваші виступи?
Степан: Ми працювали в Бана Хіллз парку, який був великим тематичним парком, розташованим на високій горі. Туди було складно піднятися, десь 20 хвилин підйому. У парку було близько 150 артистів різних напрямків — цирку, танців, боді-арту.
Ми жонглювали на своїй локації, а потім люди, переважно в’єтнамці та китайці, підходили до нас, оточували і починали фотографувати, торкатися. Для них ми були ніби якісь ікони, боги. Вони ставилися до нас з великим захватом і повагою. Це дуже приємно.
А чим відрізняється американська публіка від європейської чи азіатської? Розкажіть про ваші виступи в США.
Степан: Ще до війни нам запропонували працювати в США. Пропозицію ми отримали відразу після одного з фестивалів. Ми знали, що це буде важкий шлях, але були абсолютно впевнені, що переїзд до США допоможе нам рости не тільки як артистам, а й як особистостям. Так почалася наша кар’єра в Америці.
Василь: Американська публіка дуже емоційно реагує на виступи, на відміну від більш стриманих європейських глядачів. Вони дуже активно підтримують, мають більше захвату та ексцитації. Для них це просто розвага, вони насолоджуються виступами.
Ми відчували цю різницю, коли працювали в Лас-Вегасі та Беверлі-Гіллз. Глядач там був набагато більш емоційний, ніж в Європі. Вони дуже тебе підтримують, кричать, аплодують, реагують на кожен твій рух.
На відміну від Європи, де публіка може бути більш стримана та критична, американці просто хочуть отримати задоволення від шоу. Вони сприймають це як розвагу, а не як мистецтво, яке потрібно оцінювати.
Наразі ви викладаєте гімнастику для дітей у Беверлі-Гіллз. Як ви прийшли до викладання?
Василь: Коли ми приїхали до США, спочатку працювали виключно як артисти, виступаючи в Лас-Вегасі. Але через деякий час ми помітили, що багато людей цікавиться цирковими трюками та гімнастикою. Оскільки ми самі багато займалися гімнастикою, у нас був великий досвід, і ми вирішили, чому б не поділитися цим з іншими. Це було органічне продовження нашої кар’єри, і ми вирішили, що могли б навчати місцевих дітей та дорослих.
Кар’єра у Вегасі та студія в жовто-блакитних кольорах: інтерв’ю із Світланою Рогожиною — читайте тут.
Степан: Перші уроки ми почали проводити, коли нам запропонували працювати з місцевими школами та студіями. Спочатку це було для нас новим досвідом, бо ми ще не викладали на професійному рівні, але швидко зрозуміли, що можемо дати учням те, що самі навчилися за роки тренувань.
Василь: Наші перші уроки гімнастики були більше імпровізованими, але з часом ми зрозуміли, що маємо систематизувати навчальний процес. Ми почали використовувати методи, які працюють для артистів, і це дає гарні результати.
Щодо поточного місця роботи, то ми подалися самостійно, просто надіслали резюме до центру гімнастики в Беверлі-Гіллз. Я прийшов на співбесіду, провів пробний урок, і центру сподобалося, як ми працюємо. Тож ми залишилися там викладати. Спочатку я прийшов один, а потім запросив і свого брата.
Беверлі-Гіллз – елітний район із великою кількістю зірок. Чи вдалося з кимось вже познайомитися?
Степан: Так. До прикладу, Мілу Йовович ми зустріли, коли працювали з її дочкою. Спочатку, звісно, ми не знали, що це саме вона, але коли дізналися, це стало для нас певним шоком. Ми були дуже вражені її простотою та відкритістю.
Зараз ви зосереджені на викладанні, але які плани маєте на майбутнє? Чи плануєте ви повернутися до виступів на сцені?
Степан: Наразі ми зосередилися на викладацькій діяльності, але в майбутньому плануємо відкрити власну студію, де будемо поєднувати гімнастику, жонглювання та інші напрямки циркового мистецтва.
Ми хочемо не лише фокусуватися на жонглюванні, а залучати дітей різними напрямками, щоб зацікавити їх. Ми плануємо відкрити свій зал, де буде представлено не тільки жонглювання, а й гімнастика, повітряна гімнастика та інші елементи циркового мистецтва.
Василь: Паралельно з нашою викладацькою діяльністю, ми продовжуємо розвиватися як артисти. Ми готуємося взяти участь у Міжнародному фестивалі жонглерів IJA (International Juggling Association). Працюємо над новими перформансами, трюками, ідеями — одним словом, не стоїмо на місці й готуємося до великої сцени.
З висоти вашого досвіду, які поради ви б дали молодим артистам, які хочуть присвятити себе цирковому мистецтву?
Степан: Вивчайте англійську мову — вона дуже знадобиться у вашій кар’єрі. Знайдіть хороших друзів, які зможуть підтримати вас та направити на правильний шлях.
Василь: Будьте собою, не намагайтеся копіювати інших — ваша унікальність — ваша сила.
Також важливо брати участь у фестивалях — це відкриває багато можливостей для молодих артистів.
Про ТОП-5 циркових фестивалів Європи, читайте в матеріалі від Анастасії Шолохової.
Саме на фестивалях ти можеш познайомитися з директорами цирків, режисерами та іншими впливовими людьми в індустрії. Вони можуть помітити тебе і запросити на контракти. Тому ми радимо молодим артистам фокусуватися саме на фестивалях, а не лише на пошуку контрактів.
Степане, Василю, бажаю вам творчих успіхів та дякую за відверту розмову!
Степан-Василь: дякуємо!
Підписуйтесь на сторінки CircusLife в Instagram та Tik-Tok, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Bla Bla Circus на YouTube.
