Що стало основною причиною паузи і яким є погляд з Харкова на циркову індустрію – ми запитали у директора Харківського державного цирку.
Житницький Олексій Анатолійович – четвертий директор цирку з моменту його створення (1925 р.), керує установою 23 роки. Має 40-річний режисерський досвід, відзначений почесним званням “Заслужений діяч мистецтв України”, нагороджений орденом “За заслуги” 3-го ступеня.
Зараз Харківський цирк єдиний, який з початку повномасштабного вторгнення скасував свої вистави. Причиною стала безпекова ситуація чи низка інших факторів, і коли можливе відновлення вистав?
Нам дуже прикро, що склалася така ситуація, яка залежить не цілком від нас. Нам фактично заборонено працювати.
Свого часу, за рекомендаціями, ми зробили найпростіше укриття в цирку всього на 406 людей, тоді як увесь цирк вміщує 2075 глядачів. І це єдине приміщення, яке може відповідати нормам бомбосховища – два виходи, вода, туалет, світло тощо.
Ми відремонтували його власним коштом, понад 100 тисяч гривень заплатили. А ось уявіть – 406 осіб, яку програму я можу показати цьому глядачеві за такої вартості квитка? До того ж нам потрібно буде платити за комунальні послуги, а вже другу зиму ми не вмикаємо опалення. У кабінетах, де сидять люди, працюють електрообігрівачі. Якщо навіть цирк продасть квитки на 406 осіб, ми банально не зможемо розрахуватись за тепло.
Однак я двічі за цей рік намагався розпочати роботу, двічі набирав програму. Знаєте, скільки було артистів у цих програмах? Навесні – 10, а на вересень я знайшов 12. Це артисти, які працюють по кілька номерів.
Уявіть, вони виходять на манеж і це всього 12 осіб – надто мало. Наш готель розрахований на понад 120 осіб. Раніше туди артисти їздили із сім’ями. Програма на 30-50 артистів була стандартною.
Загалом питання комплексне. Тут є суб’єктивність, і об’єктивність. І є прорахунки тих, хто цим займався, і мої прорахунки не відкидаю.
Цирк живе зараз на ті гроші, які заробив до війни. Ось уже майже два роки. Тут працює близько 40 осіб – охорона, бухгалтерія, відділ кадрів, інженерна служба, сантехніки, електрики. Тобто все одно цирк існує. Ми не можемо закрити його.
Ви нікого не звільняли?
У мене за штатним розкладом 152 співробітники. Працювало до війни 137, було кілька працівників на сумісних посадах. На сьогодні працює 114 – 40 осіб на повну ставку, ті, хто кожного дня в цирку і 74 у вимушеній відпустці, але отримують дві третіх заробітної плати. Тобто різниця між 114 та 137 – ці люди звільнилися. Вони поїхали за кордон здебільшого.
Завдяки Міністерству культури, завдяки тому, що все-таки про культуру та мистецтво турбуються, це я можу сказати на 100%, ми отримуємо зарплатню.
Манеж Харківського державного цирку / Фото: відкриті джерела
В Харкові є новий цирк, сучасний, де останні майже 50 років проводять вистави. Однак лишилося в експлуатації і старе приміщення, так званий Старий цирк. Довгий час навколо нього точилися баталії, ЗМІ часто писали про скандали. Чи підтримуєте ви стосунки зі Старим цирком і як ви пояснюєте таку ситуацію довкола нього?
Так, у Харкові є ще два цирки – Старий цирк Грікке і Старий цирк Муссурі. Я починав у першому, 12 років працював режисером, з яких 5 років головним режисером.
Чому такі скандали? Цирк переїхав до нової будівлі у 1974 році. Старий цирк лишився. А що там робити, зносити? Руки ні в кого не піднімалися. І тоді вирішили, що це буде Харківська філія Всесоюзної дирекції з підготовки нових циркових атракціонів та номерів. Тоді навіть в головній Дирекції з підготовки циркових атракціонів та номерів не було приміщень для тварин, лише у Старому цирку. І основною специфікою творчої дирекції була робота з тваринами.
Я можу таку статистику надати. У рік там випускали 10 номерів у середньому, і за три роки два атракціони. Потім на початку 1990-х років там підготували приблизно 30 номерів і атракціонів. Нам допомогло Міністерство культури, виділило гроші. І була шалена віддача, за випуск цих номерів у 1997 році я отримав звання “Заслужений діяч мистецтва України”.
Це був фурор – 1994 рік, вереснева програма у Київському цирку повністю складалася із номерів, випущених у Харківській дирекції. Клоуни, тварини, акробати, гімнасти, жонглери.
Однак, коли я пішов у новий цирк головним режисером 1995 року, з цього моменту по 2015 рік було підготовлено лише один новий номер, на жаль, того ж 2015 року було розформовано організацію.
Дирекція у 1999 році організувала дитячу студію. Ви знаєте, я був просто щасливий, що це сталося. Але десь до 2003 року з’явилася комерційна складова цієї студії. І великий колектив дирекції працював на звичайний цирковий гурток.
На це звернули увагу у 2014-2015 роках та розформували дирекцію. Після цього студія заявила про свої права на це приміщення і почалася справжня війна.
Фінансова перевірка знайшла порушення і наклала штрафні санкції. Замість того, щоб погасити їх одразу, штрафи доросли до майже 3 мільйонів гривень. І ця будівля ось-ось мала бути виставлена податковою адміністрацією на продаж.
Старий цирк Грікке / Фото: відкриті джерела
Водночас з’явилося багато охочих отримати приміщення за залишковою вартістю, дуже низькою. Тоді я разом із Сергієм Кабаковим, директором Державної циркової компанії, пішов до керівника податкової адміністрації. Там виявилося, що це ж звичайний технічний хід, щоб знищити підприємство, шлях приватизації.
Згодом реструктуризований борг частково сплатило Міністерство культури, також податкова пішла на те, щоб реструктуризувати решту боргу. І в Міністерстві вирішили віддати приміщення під крило Державної циркової компанії, яка не мала своєї будівлі, свого манежу для тренувань, місця для зберігання реквізиту. Зрештою сьогодні ця будівля їм належить. Але деякі люди досі не можуть змиритися з цим рішенням.
Свого часу приїжджали представники державних органів, які свято вірили, що у дітей забрали їхню студію, і коли я пояснював у чому насправді проблема, вони були шоковані. У мене велика тека документів під назвою “Справа старого цирку”. Якщо колись виникне юридична колізія, я готовий надати всі документи, щоб показати, як це відбувалося.
Олексію Анатолійовичу, ви маєте величезний режисерський досвід. Як ви бачите зміни, які зараз відбуваються в цирковій індустрії? Що трансформується на краще, а де з’являються прогалини?
По-перше, сама структура цирків, в Україні вони державні. Тобто частково їх фінансує держбюджет, частково прибуток від продажу квитків. Чи може цирк вийти на самоокупність?
Наводять часто приклад із Cirque du Soleil, але, зауважте, він теж починав із дотаціями канадського уряду, а з іншого боку – вартість їхнього квитка така, яку наш пересічний глядач не може собі дозволити. Cirque du Soleil гастролює по містах-мільйонниках із зовсім іншою публікою, яка може дозволити собі не замислюватися над ціною квитка.
Про виклики та креативні рішення Львівського державного цирку читайте в нашій розмові з директором Романом Здреником.
Ми у Харківському цирку хочемо, щоб це мистецтво було доступним, щоб без проблем бабуся могла привести свого внука на виставу, розумієте? З іншого боку, я вважаю, що високе мистецтво не може виходити на самоокупність, зважаючи на обсяги комунальних платежів, які зараз маємо.
Останнє шоу перед повномастабним вторгенням у Харківському державному цирку / Джерело: ютуб-канал Dmytro Borovyk
По-друге, з’явилася величезна тенденція на сольні номери, засилля повітряних гімнастів найпростіших жанрів – кільця, ремені, полотна. Зменшилось різноманіття. Наприклад, зараз буквально померла циркова ілюзія. Ілюзія може бути як невеликий номер у програмі з кількома ящиками, з декількома фокусами, а от масштабних атракціонів, які тривали 45 хвилин і люди сиділи, перехопивши подих, на жаль немає.
Сьогодні немає цирку ліліпутів. Раніше на них ломились до цирку.
Але ви ж розумієте, чого немає зараз цирку ліліпутів? Тому що це негуманно, ми не можемо сміятись над людьми з інвалідністю.
Розумію, але зауважте, як важко таким людям знайти роботу з гідною зарплатнею, щоб їх так поважали, як в цирку. Тому в цьому є два боки. Вони приїжджали і відчували себе потрібними, шанованими людьми. Вони були артистами.
Нічого складного ліліпути не показували і для їхнього особистого життя це не було принизливо. Я з ними спілкувався, знаю. У них дуже складні характери, складні долі, але їм подобалось працювати в цирку.
Я ставив музичну програму для ліліпутів. Такого оркестру, як в тій програмі 1994 року, піди шукай. Це було друге відділення – музичне виконання із елементами цирку. А перше відділення – циркові номери. В цьому була новизна, незвичайність.
Зауважте, зараз немає достатньої кількості групових номерів, а це фундамент цирку. На жаль, бачу таку тенденцію – йти шляхом найменшого спротиву.
Афіші вистав у Харківському державному цирку / Фото: відкриті джерела
Мій учитель Євген Мойсейович Зіскінд, відомий цирковий режисер, казав на деякі номери: “Чого не вигадаєш, аби на заводі не працювати”. Але тоді це говорили здебільшого про хула-хупи, де вродлива дівчина буквально після місяця тренувань вже виходила на манеж зі своїм номером.
Справжній номер, справжній акробат, гімнаст, еквілібрист, жонглер – роки підготовки. А, може, й десятиліття. Тому йдемо сьогодні шляхом найменшого опору, шляхом спрощення. Гарний костюм, гарна музика, блискітки, мішура і вуаля. А іноді додають воду чи лід.
Я не хочу сказати, що все погано. Є хороші номери, артисти, яких, на жаль, надто мало. Але, попри те, що є циркова компанія, Національний цирк, великі цирки, в нас втрачене виробництво номерів.
Київська Академія естрадного та циркового мистецтв випускає найвищої якості номери – сольні, парні, але, на жаль, зовсім не випускаює групових. Пригадую номер із 10 осіб – акробати-вольтижери, який свого часу підготували в Київському державному училищі естрадно-циркового мистецтва. Але цього вже немає, не готують такі номери, бо це складно.
І, на жаль, випускники Академії сьогодні мало виступають у цирках, і не завжди ми у цьому винні. Вони здебільшого одразу їдуть за кордон, у цьому також складність.
До речі, як ви пояснюєте те, що лише Національний цирк має свій колектив?
Він має свою артистичну трупу як національний колектив. В інших цирках нема труп, бо це не можливо з низки інших причин – фінансових, режисерських тощо.
Дивіться, чим ми відрізняємося від театрів? У театрі драматичний артист може грати сьогодні, умовно кажучи, Гамлета, завтра Шіллера, післязавтра Теннессі Вільямса. Він може щодня міняти образи. А у циркового артиста один, два, три номери, але це на все життя. В одному цирку номер можуть показувати місяць-півтора, а потім не садити ж артиста на простій, тому він гастролює різними українськими цирками.
Як сьогодні живе та творить Національний цирк України читайте в нашому великому інтерв’ю з директором Владиславом Корнієнком.
До 2014 року, до початку війни, ми розбавляли номери наших артистів номерами з країни-сусідки. Зараз це табу, і це зрозуміло. Європа нам також масово не допоможе у цьому сенсі. Вони не приїдуть сюди. Або приїдуть за величезні гроші.
Колись я привозив китайський цирк, але його оплачувала Харківська мерія. Однак, коли ми намагалися приблизно через 5 років, повторити цей досвід, то тільки приїзд невеликої групи 20 осіб з реквізитом – переліт та підготовка документів, коштував би 200 тисяч доларів.
Атмосфера Харківського державного цирку / Джерело: ютуб-канал Alina bentsionova
Але ж в України величезний цирковий потенціал, дитячий, потужні школи. Чи так критично необхідно сюди привозити артистів і номери із-за кордону, хоча б, поки безпекова ситуація не покращиться?
Я боюсь, що ви мене неправильно зрозуміли. І давайте розвіємо це. На сьогодні в Україні працює 7 стаціонарних цирків. Між нами є конвеєр артистів та номерів. Тобто вони, відпрацювавши виставу в одному цирку, переїжджають у новий, іноді цілі постановки переїжджають.
Тобто, щоб усім циркам насититись програмами та артистами і не повторюватися з року в рік з одним матеріалом, потрібен масштабний ринок, звідки можна черпати.
За рік-півтора артисти виступили у 7 цирках і мають кудись поїхати, показувати себе, та заробляти в іншому місці. А на їхнє місце має приходити новий номер. Ми повинні постійно готувати нові номери. Це має бути безперервний процес.
Цей процес сьогодні, на жаль, з фінансових, з адміністративних, з кадрових причин трішечки не той, який був раніше. Мені шкода через це. Але я ось із 2008 року не поставив жодного номеру. Не тому, що вони не потрібні, а тому, що ось так складається. Але я щиро вірю, що Харківський цирк після перемоги України відновиться з новою силою і ми до цього докладемо максимум зусиль.
Підписуйтесь на нас в Instagram: instagram.com/circuslife.com.ua.
