Про історію непростого рішення, про роботу, попри клубок в горлі, та значення культури в житті військових – читайте в ексклюзивному інтерв’ю Юрія Мончака для Circus Life.
Пане Юрію, як з’явилася ідея так трансформувати свою творчість, і чому це для вас важливо?
Ілюзія та фокуси – це те, чому я навчався протягом всього життя і те, що я вмію робити найкраще. Коли почалася повномасштабна війна, моїм бажанням було знайти той напрямок, який би приносив людям користь в плані емоційному.
Я розумів, що є бойові дії, водночас людей потрібно підтримувати і емоційно, зокрема військових. На початку цю ідею було важко реалізувати. По-перше, було не дуже зрозуміло, як це зробити. По-друге, кому це потрібно. Тобто я розумів, що це точно потрібно, але не знав поки кому.
Пане Юрію, як з’явилася ідея так трансформувати свою творчість, і чому це для вас важливо?
Ілюзія та фокуси – це те, чому я навчався протягом всього життя і те, що я вмію робити найкраще. Коли почалася повномасштабна війна, моїм бажанням було знайти той напрямок, який би приносив людям користь в плані емоційному.
Я розумів, що є бойові дії, водночас людей потрібно підтримувати і емоційно, зокрема військових. На початку цю ідею було важко реалізувати. По-перше, було не дуже зрозуміло, як це зробити. По-друге, кому це потрібно. Тобто я розумів, що це точно потрібно, але не знав поки кому.
Спочатку виступав для дітей внутрішньо переміщених осіб, для дітей, що почали повертатися до Бучі, Гостомеля. Згодом я побачив пост “Культурного десанту”. Побачив що для військових працюють гітаристи, декламують вірші, і реакція чудова, це допомагає. Так з’явилася думка, що круто було б поїхати до наших військових і показувати їм фокуси.
Коли я зв’язався з “Культурним десантом”, першим їхнім питанням було: “Чи тобі не страшно, адже це Донбас, це обстріли?”. Я почав пробувати, спочатку їздив в сусідні з Київською області, потім розширював карту. Багато моїх виступів побудовані на фокусах і жартах. Спершу я хвилювався про баланс гумору.
Але після першого виступу побачив реакцію військових і зрозумів, що вони все добре сприймають, адже вони такі ж самі люди, як і ми всі. Жарти, фокуси в них викликають емоцію.
Мене це надихає, це надихає їх. Я працюю для них від душі. Військові це відчувають, в нас виходить своєрідний обмін – я привожу їм позитивну енергію, а в них забираю негативну.
Як ви відновлюєтеся після таких виступів емоційно?
Це важкі емоції. Деколи в нас бувають поїздки на день – два, а бувають і на півмісяця. Часом важкий душевний стан. Крім того, що я намагаюся висипатися, я можу і поплакати, поплакати досить довго. Вчора я повернувся з поїздки, і навіть зараз в клубок в горлі через те, що, напевно, ці емоції десь там сидять.
Але так відбувається перші два дні. Потім я мотивую себе тим, що потрібно робити нове, створювати нову програму. Адже часто ми приїжджаємо в ті самі підрозділи. Дуже приємно бачити одних і тих людей там на позиціях. Ми знаємо, що приїдемо до них знову і потрібна нова програма. Вони нас чекають.
Багато хто з хлопців пише після виступів у соцмережах, пишуть їхні рідні, дякують за ці емоції, які ми подарували бійцям. 95% людей в моїх соцмережах, коментарі у Фейсбуці – схвальні, люди підтримують мене. Це також мотивує.
Читайте історії артистів цирку, які долучились до лав ЗСУ в нашому ексклюзивному матеріалі.
Розкажіть детальніше для людей, які не знають. Що таке “Культурний десант”?
Це об’єднання творчих людей, як цивільних, так і військових. Військові – це зазвичай ті, хто вже брав участь в бойових діях і через поранення не може виконувати свої бойові завдання. Вони виконують завдання вже на культурному фронті. Є спеціальний напрямок роботи – МПЗ (морально-психологічне забезпечення). Це окрема військова посада, тобто якщо мене мобілізують, то, ймовірно, я працюватиму на цьому напрямку.
До речі, ви згадали таку фразу як “культурний фронт”. Зараз до неї досить неоднозначне ставлення у суспільстві, мовляв, фронт лише один в країні. Якби ви відповіли на це?
Багато з тих хлопців, які воюють, не є військовими. Вони не навчалися воєнної справи, не присвячували цьому життя. Це звичайні вихідці з цивільного життя, якби не війна, вони б не стали військовими. От для них цього мирного життя справді не вистачає, їм не вистачає емоцій. І мені здається, що зараз артисти повинні приїжджати до людей і працювати з ними.
Якщо бійці не можуть приїхати на концерт, то цей концерт має приїжджати до них.
І культурний фронт настільки різноманітний, можливо, хтось спекулює цією фразою, мені важко відповісти. Але по моєму напрямку культурний фронт точно потрібний. Ми бачимо це по відгуках людей, по емоціях хлопців, по-їхньому стану. Навіть командири частин підходять після виступів і дякують за підняття бойового духу.
Була одного разу така ситуація. На початку виступу військовий встав і каже: “Нащо мені ваша культура, я хочу, щоб мені просто заспівали під гітару, ці розваги не для мене”. І просто пішов чекати, поки закінчиться концерт. Я до нього підійшов, ми поспілкувалися на прості теми, взяв у нього сигарету, затушив її в кулак, і вона зникла. Кажу: “Ну я пішов, в нас там зараз виступ буде”. А військовий: “А куди зникла сигарета, як це?”. Я відповідаю: “Ідіть до нас, там буде продовження”.
Військовий прийшов, і думка в нього змінилися. Він навіть перепросив, пояснив, що його емоційний стан дуже важкий, ще вчора він був у Бахмуті, але, мовляв, ми робимо гарну справу і для нього це було дійсно важливо. От такий фідбек простої людини, а їх дуже багато.
Ваш жанр і виступи загалом побудовані на гуморі. Але ситуації і настрій у бійців буває різний. Як до такого гумору ставляться військові?
Є навіть військовий гумор. Гітаристи співають смішні пісні, розказують смішні історії.
Жартують про буденні речі, нестачу зброї тощо. Гумор має важливу роль. Але я як цивільний нікого не намагаюся обдурити, я не жартую на військові теми, я жартую на цивільні.
Тобто ви можете сказати, що зараз військові, попри важку ситуацію, вміють сміятися, розуміють жарти, навіть жартують над собою?
Так, звичайно, гумор їх відволікає від цих проблем. Нещодавно ми були на одному з напрямків, Херсонському, здається. Перед виступом підійшов командир і попередив, що з одним з бійців варто бути дуже обережним, адже кілька днів тому його син загинув у Авдіївці.
Але цей чоловік став найактивнішим учасником всієї програми. І через фокуси нам вдалося його, скажімо так, відкрити. Він спершу намагався бути таким важким глядачем, але з гумором. Важкий глядач для нас – це той, хто намагається завадити фокуснику, щоб фокус не вийшов, але в більш легкій формі, в хорошому сенсі.
Цей боєць відкрився за 20 хвилин, що я виступав, і до кінця концерту був найактивнішим учасником.
На які теми ви говорите з бійцями після виступів?
До мене підходять військові зазвичай спілкуватися на тему фокусів. Питають, де я цьому навчився, чи можу я навчити їх легким трюкам. Вони хочуть приїхати у відпустку, показати фокус своєму синові чи доньці. Я навчаю чомусь простенькому.
Говорять зі мною про те, як вони уявляли фокусника і їхні відчуття після того, як побачили в його реальному житті, питають, чи дивився я фільм “Престиж” [усміхається]. Кінцівка виступу вже виходить більш компліментарна в мою сторону. І ще питають, чи можна з нами викладати відео. А ми питаємо, чи можна з ними викладати відео. Ми підписуємо фотографії, прапори. В мене також є і шеврони, і прапори бійців, а ми залишаємо свій шеврон “Культурного десанту”.
Нещодавно було дуже резонансне обговорення щодо бронювання артистів та співробітників цирку. Ви вважаєте, це доцільною ініціативою?
Про доцільність – це складне питання. Адже мені здається, що до таких моментів має бути індивідуальний підхід. Якщо цирковий колектив дійсно допомагає, впливає на боротьбу з агресором, то, напевно, потрібно бронювати.
Наприклад, якщо я буду військовим, то зможу працювати на одному конкретному напрямку, як частина МПЗ. А зараз я цивільна людина і можу працювати так само, але більш логістично вигідно, бути гнучким у своєму графіку і приміщенні на різних напрямках. Тобто я не захищаю себе, що мені потрібна бронь, але якщо я буду цивільним, то буду більш ефективно робити свою роботу.
Тут як не подивишся на це питання, всюди буде зрада. Мені здається, що це тема для дуже довгої дискусії.
Чому бронювання артистів цирку є необхідним і чому це викликало такий резонанс в суспільстві – читайте в нашому матеріалі.
А як військові реагують на новину про бронювання для артистів?
Ми не спілкуємося на такі теми, це питання навіть не підіймалося жодного разу.
Для військових ми, як друзі і фактично вже в гості до них приїжджаємо.
Вони розказують про свої справи, свої успіхи, свої переживання. Це такі більш дружні теми спілкування. В мене ніколи не питали, чи був я у військкоматі, чи стою на обліку, так само і про бронювання артистів.
Як за вашими спостереженнями змінився настрій військових на передовій?
Знаєте, це армія і тут є багато секретів. Наше завдання – приїхати і зробити гарний настрій. Ми не аналізуємо, чому у них був поганий настрій, ми плюс – мінус розуміємо, що це через бойові дії, через втрати і решту факторів.
Є хлопці, які аналізують психологічно-моральний стан бійців. Дивляться на реакції впродовж і після різних виступів. Тобто після кожного концерту ми отримуємо звіт, які номери більше сподобалися військовим, які варто би допрацювати з певного ракурсу. Також передають свою оцінку і командири.
Але я працюю не лише з “Культурним десантом”. Ще є волонтерські тури з Олександром Педаном і БО “Захистити Хмельниччину”.
“Культурний десант” – це більше про культуру, там є подібні звіти. В інших випадках ми працюємо у вільному форматі. Тобто передаємо дрони, автівку тощо і, як вишенька на тортик, додаються ще наші виступи. Там ми намагаємося самі аналізувати додатково.
Якщо говорити про вашу творчість за межами лінії фронту, ви хоч і артист циркового жанру, але працюєте переважно на корпоративних виступах. Чим циркова ілюзія відрізняється від такої естрадної?
Декілька разів я виступав Національному цирку. Мав там випускний виступ з Київської академії естрадного та циркового мистецтв. Мав шоу-програму в опереті. Але мене більше захоплює естрадний варіант.
Цирк вимагає більших масштабів, іншого формату роботи. А я працюю досить індивідуально, це може бути виступ для п’яти глядачів, де я та колода карт уже створюють міні магічне шоу.
А чому свого часу ви обрали не цирковий напрям, а саме естрадний? Це фінансовий розрахунок чи душевний потяг?
Переважно душевний. Я ніколи не обирав, я просто люблю фокуси і люблю їх показувати. Навіть, якщо це буде цирковий атракціон, він триватиме максимум 5 хвилин.
А у форматі, в якому я працюю – це імпровізаційний стиль і зовсім інший контакт з людьми. Тобто тут і мікромагію можна показати, фокуси з маленькими предметами, сценічне шоу і навіть атракціон можна зробити – більше можливостей для різноманіття.
Кого ви могли б назвати найкращим артистом в жанрі ілюзії в Україні чи колегою, який для вас є беззаперечним авторитетом?
Зараз мистецтво ілюзії розвивається дуже стрімко. Колег, які дійсно гарно працюють і показують щось нове достатньо багато. Для мене найкращий ілюзіоніст – мій вчитель Олексій Титаренко.
Йому вже більше 70 років і для мене він приклад в тому, що навіть у досить поважному віці можна бути сучасним фокусникам. Він мене багато чому навчив. Коли я показую фокус, іноді ловлю себе на думці; “А як би його показав Олексій Олександрович?”. І думаю, що, напевно, він показав би так само, як показую я. Мені від нього передалися артистичні риси, особливості подачі фокуса, гумору.
Зараз левову частину свого життя ви присвячуєте виступам перед військовими. Ми розуміємо, що це справа неприбуткова, але ви як артист і звичайна людина також маєте ще десь працювати, розвиватися і банально заробляти. Чи отримуєте ви зараз комерційні пропозиції, і де вас можна побачити в роботі?
Нещодавно був безкоштовний захід зі збором для військових від “Культурного десанту” в торговому центрі “Blockbuster”. Але зараз таких відкритих виступів дуже мало, зазвичай вони благодійні, минулого року було таких два. Але як артист я працюю на закритих заходах, переважно це виступи для дітей, дитячі свята. Звичайно зараз подібних пропозицій менше. Наша робота з військовими – це все безкоштовно, іноді ми навіть трохи виходимо в мінус. Але я завжди відкритий до комерційних пропозицій та івентів.
Як ви бачите розвиток своєї творчості далі? Чи замислювалися ви над початком викладацької діяльності чи іншими напрямками роботи?
Дуже важко планувати на кілька років вперед. Я залишаюся в Україні і поки займаюся справою, яка найбільш потрібна – психологічна допомога через виступи.
Я знайшов себе в цьому. Якби я вмів керувати дроном, напевно, зараз керував би дроном. Оскільки класно вмію показувати фокуси, і це справді допомагає нашим військовим, то я визначив це як свою творчу місію наразі.
Я маю кілька невеликих бізнес-проєктів пов’язаних з фокусами, які зможуть приносити мені дохід. Також я вигадую фокуси і продаю їх іншим ілюзіоністам.
До речі, під час виступів у військових я багато чому надихаюся і в творчому плані, вигадую фокуси і трюки. До прикладу, зробив колоду карт для фокусів, яка може слугувати реквізитом для моїх колег, її також можна купити.
Також маю монетизацію від відео, я часто викладаю відео фокусів з військовими. Віддаю ці кошти на потреби ЗСУ. Але плани є, і є натхнення, щось робити далі, тому зупинятися не збираюсь.
Підписуйтесь на Circus Life в Instagram та Tik-Tok.
