Отже наша розповідь про становлення і розвиток циркового мистецтва у Львові ХІХ століття, про митців, які розважали, дивували, зачаровували, закохували у себе львів’ян.
В сучасному українському естетичному дискурсі циркове мистецтво відносять до категорії просторово-часових мистецтв, а отже цирк в “ієрархії мистецтв” займає нішу рівну за статусом драматичному театру, опері, балету.
Водночас цирк у суспільному сприйнятті подекуди й досі перебуває під впливом негативних стереотипів, які формували ставлення до циркових виконавців чи не споконвіку. І скоморохи на Русі, і європейські гістріони та комедіанти, які були передвісниками сучасних циркових митців, впродовж історії нерідко вважалися людьми неповажної професії.
ХІХ століття поступово змінювало суспільну думку щодо циркових артистів, однак, як би дивно це звучало, “циркового мистецтва”, яким ми розуміємо його сьогодні, у ХІХ столітті не було. Були цирки, тобто приміщення, – від тимчасових дерев’яних наметів, які будувалися на міських площах до величезних стаціонарів з вишуканим оздобленням, оснащених останніми технічними досягненнями. Там публіці представлялись видовища: від виступів клоунів, жонглерів і акробатів до масштабних постановок історичних пантомім, які сьогодні можна порівняти з голлівудськими блокбастерами, де у батальних сценах могла були залучена трупа з сотні артистів і десятки коней.
Все це вражало і викликало захват. Цирком захоплювалась всі верстви населення – від пересічних містян до представників монарших династій, але попри те, що цирк був лідером індустрії розваг і видовищ, він не вважався мистецтвом.
“Гімнастичний цирк” Лаури де Бах і Луї Сульє у Відні
Виявляється, що науковці, автори естетик ХІХ століття досліджували і осмислювали цирк, цілком ймовірно, навіть потайки захоплювались виступами вправних акробатів і гімнасток, однак наголошували, що “існувала різниця між мистецтвом і фізичною майстерністю” (Pölitz, 1807), не вірили, що “навіть після захоплення майстерністю і вміннями, яких вимагали виконання небезпечних танців на канаті та ще більш небезпечних повітряних стрибків (нім. Seiltänzerei und Luftspringerei) можна було визначити справжню цінність прекрасного твору мистецтва” (Eberhard, 1814).
Висловлювали думку, що “у порівнянні з гімнастикою часів Стародавньої Греції, яка була засобом розвитку людської краси і через виконання різних вправ, безпосередньо представляла художні матеріали, сучасні (середина ХІХ століття) акробатичні виступи не давали матеріалу для мистецтва, а демонстрували видовище і досить своєрідне “мистецтво”: гімнастику, яка не ставила метою побудову тіла як органу душі й характеру; натомість самоціллю було створення живої скульптури” (Vischer, 1853).
Перша документована згадка про акробатичні виступи у Львові датується 1770–1780-ми роками. Афіша запрошувала львів’ян на відвідини “комедії від славного Ангельчика”, під час якої зокрема передбачався виступ з небаченими до цього різноманітними вправами на дроті та канаті.
Лише з початку 1820-х років циркові, акробатичні та магічні вистави у Львові починали регулярно висвітлюватися у пресі. Деякі гастролі стали знаковими подіями для історії цирку.
У 1823 році до галицької столиці завітала циркова трупа наїзників Жака Турньє (Jacques Tourniaire). Вистави, які демонструвались як у приміщенні цирку, так і просто неба у парку “Погулянка”, з нагоди Фестивалю врожаю “освятив” своєю присутністю ерцгерцог австрійський Франц Карл Габсбург, рідний брат імператора Фердінанда І.
У 1836 році у Львові для гастролей трупи власниці єдиного у ті часи стаціонарного цирку на теренах Австрійської імперії – віденського “Гімнастичного цирку” Лаури де Бах і Луї Сульє (Laura de Bach et Louis Soullier) було побудовано “цирк-амфітеатр, який забезпечував максимальний комфорт публіці” і про який з захватом писали віденькі газети. Львівська преса анонсувала “небачені до цього перегони на конях та римських колісницях у виконанні майстрів трупи де Бах”.
25 вересня 1836 року у Львові відбулися “Великі амфітеатральні кінні перегони”. Це видовище Лаура де Бах і Луї Сульє підготували як “демонстрацію продовження традицій перших Олімпійських Ігор 776 року до н. е. та змагань, які в античні часи відбувалися на численних аренах Греції та Риму”.
У 1842 році у Львові відбулися гастролі “Олімпійського цирку” видатного артиста та підприємця Алесандро Гверри (Alessandro Guerra), на прізвисько “Несамовитий” (італ. Il Furioso), який зокрема представив пантоміму зі співом, хором і танцями “Розбійники в горах Абруцці” та історичну пантоміму “Пригоди Генріха IV” на сцені театру графа Скарбека (в наш час Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької). Глядачі побачили на театральній сцені справжню кавалерію, і, хоча вистава не претендувала на історичну точність, батальні сцени вразили публіку!
Алесандро Гверра (Alessandro Guerra)
У 1847 році австрійський цирковий підприємець чеського походження Емануель Беранек (Emanuel Beranek) вперше показав у Львові історичну пантоміму “Мазепа”. В той час “Олімпійський цирк” Беранека вважався кращою трупою на теренах Австійської монархії і визнавався рівним тогочасному еталону – паризькому цирку Франконі, про що свідчать численні публікації в німецькій та австрійській пресі середини ХІХ століття!
У 1857 році до Львова завітав найкращий цирк Німеччини – трупа Ернста Ренца (Ernst Renz). Ренц, власник стаціонарного цирку на 4400 глядачів у віденському Леопольдштадті, побудував у львівському Саду Єзуїтів (в наш час Парк імені Івана Франка) розкішний цирк, в якому кращі артисти свого часу представили останні досягнення у мистецтві верхової їзди.
Окремо відзначався вишуканий гардероб: костюми часів Середньовіччя та мушкетерів часів короля Людовіка. Писалося, що “артисти досягли найвищого ступеня досконалості у верховій їзді й важко було описати вражаючу майстерність, яку слід бачити на власні очі, щоб мати справжнє уявлення, а сам директор, пан Ренц, незрівнянний майстер у вищій науці манежу завжди збирав найгучніші аплодисменти”.
Двічі (у 1859 та 1963 роках) у Львові гастролював цирк Вільгельма Карре. 1859 року у програмі брали участь клоуни та повітряні гімнасти з цирку Наполеона в Парижі. У складі трупи зокрема виступав 10-річний Оскар Карре (Oscar Carré) у майбутньому видатний діяч циркового мистецтва Нідерландів, засновник Королівського театру Карре в Амстердамі (1887). 1863 року трупа Карре налічувала 110 артистів та 75 коней; під час вистав грав власний оркестр. Юний Оскар та його молодший брат Адолф удостоїлися бенефіс-вистави. Була представлена й пантоміма “Мазепа”.
Репрезентація циркового мистецтва у Львові у другій половині ХIХ століття тісно пов’язана з творчою діяльністю представників династії циркових підприємців і артистів італійського походження Сідолі (Sidoli), які влаштувалися в Румунії. Крім виступів у двох власних стаціонарних цирках в Бухаресті і Яссах, географія гастролей Сідолі охоплювала територію Румунії, Австро-Угорщини та Італії.
Вперше цирк Сідолі відвідав Львів у 1865 році, представивши у програмі переважно кінні та гімнастичні номери. Впродовж 1870-х – 1880-х років у виставах цирку Сідолі глядачів знайомили з досягненнями у верховій їзді, гімнастиці, акробатиці, клоунаді.
Рекламне оголошення Circus Sidoli, 1872
Вперше цирк Сідолі відвідав Львів у 1865 році, представивши у програмі переважно кінні та гімнастичні номери. Впродовж 1870-х – 1880-х років у виставах цирку Сідолі глядачів знайомили з досягненнями у верховій їзді, гімнастиці, акробатиці, клоунаді.
У Львові циркові вистави традиційно складали відчутну конкуренцію польському театру. Під час гастролей 1887 року у цирку Сідолі зокрема представлено казкову пантоміму “Попелюшка”. 1 вересня 1887 року в цирку Сідолі відбулася велика вистава-бенефіс на честь уродженки Львова – вольтижерки пані Юлії.
У 1891 році помер засновник династії Теодор Сідолі, і компанію очолив його старший син Чезаре Сідолі, завдяки вмілому керівництву якого “Королівський румунський цирк” (рум. Circul Regal Roman) Сідолі наприкінці ХІХ століття визнавався одним з кращих в Європі. Упродовж 1890-х рр. цирк Чезаре Сідолі неодноразово відвідував Львів, представляючи публіці останні досягнення циркового мистецтва і циркової архітектури того часу.
Рекламне оголошення пантоміма “Попелюшка”, Circus_Sidoli, 1887 / Рекламне оголошення водної пантоміми “Цирк під водою”
У 1891 році Сідолі вперше представив львівській публіці водну пантоміму “Цирк під водою” або “В морських ваннах в Остенде”. Циркова арена заповнювалася водою об’ємом 250 000 літрів, і впродовж п’яти хвилин вона перетворювалася в озеро. Зазначалося, що ця сенсаційна пантоміма демонструвалася тільки в Парижі та у Відні, а її вартість перевищила 25 000 марок. Костюми і декорації були спеціально привезені до Львова з Відня.
У травні 1894 року повідомлялося, що “Сідолі побудував чудовий цирк, якого Львів ще не бачив”. 10 серпня 1894 року в цирку Сідолі відбулася велика вистава на честь 50-річного ювілею циркової компанії “Сідолі”.
За півстоліття цирк Сідолі відвідав 316 міст і дав 17 695 вистав. Велика кількість присутніх глядачів аплодували Чезаре Сідолі – ювілярові. Знаменною подією вересня 1894 був візит до Львова австрійського імператора Франца-Йосипа, якого з захопленням зустрічало все місто. Під час імператорської процесії вулиці Львова були урочисто прикрашені, а особливо ефектним було оформлення цирку Сідолі: на фасаді було встановлено величезний бюст Монарха і з обох боків у святкових костюмах вишикувалася вся трупа на чолі з директором паном Сідолі.
Особливо яскравим під час гастролей Сідолі у 1896 році був атракціон за участю 50-ти жеребців, представлений Чезаре Сідолі. Зазначалося, що “пан Сідолі створив справжній шедевр в галузі навчання коней, і він міг справедливо пишатися цим”.
«50 жеребців» – німецька ілюстрована листівка з вітанням від цирку
У 1925 році історик і краєзнавець доктор Майєр Балабан згадував, що наприкінці ХIХ століття найбільш визначною пам’яткою на площі Бергерів (пол. placu Bergerów), на перетині вулиць Широкої та Госпітальної, був цирк Сідолі, який неодноразово приїжджав до Львова, і тут він розбивав свій дерев’яний намет.
До приїзду цирку тротуар на прилеглих вулицях акуратно укладався бруківкою, з’являвся поліцейський, який регулював рух таксі з відвідувачами, які під’їжджали до площі. Перед цирком було багатолюдно, а в цирку, окрім звичних номерів, представлялися пантоміми, наприклад, “Білосніжка” або “Попелюшка”.
Особливо популярною була так звана водна пантоміма, під час якої арена перетворювалася на озеро і на неї спускалися каное і кораблі. Наприкінці літа цирк Сідолі, як правило, їхав зі Львова. Улюбленець вулиці Широкої Чезаре Сідолі, одягнений у просту дорожню куртку, інспектував і відправляв на вокзал останні вагони з дикими тваринами, а хлопчики з прилеглих будинків, як дикі звірі, бігали по спорожнілий арені.
1896 року у Львові вперше представлено кінематограф, який поступово витісняв цирк з лідерства в індустрії видовищ і розваг. Циркові директори знаходили вихід щодо інтеграції кінематографа в циркові програми, відзначаючи в звичній для циркової реклами манері, що публіка побачить щось досі небачене. Проте кіно ніяк не належало до циркових жанрів, і подібний симбіоз традиційного цирку і кінематографа міг лише тимчасово утримувати звичну увагу публіки до цирку.
Імена переважної більшості артистів, які у різні періоди в складі різних труп відвідали Львів, є невідомими навіть для циркознавців, втім, трапляються імена відомих виконавців, які виступали на провідних аренах Європи і, досягнувши видатних звершень, посіли почесні місця в історії світового цирку.
Так, на циркових аренах Львова відзначилися виступами наїзники Луї Фуро та представники династії Турньє: Жак, Бенуа, Франсуа та Софі Елоїза (у складі трупи Жака Турньє, 1823), Йозеф Готьє (у складі трупи Жака Турньє, 1823 та на чолі власної трупи, 1825), Віргінія Кенебель (у складі трупи батька Людвіга Кенебеля, 1825 – 1826), Петер та Софія Стефані (на чолі власної трупи, 1826), Ян Гертнер (у складі трупи Елізи Турньє, 1841 та у складі трупи Вацлава Шлезака, 1858), Олімпія Персіфаль та Йозеф Ханаушек (у складі трупи Емануеля Беранека (1839, 1847, 1848, 1853), Батіст Луазе (Baptiste Loisset) (у складі трупи Ернста Ренца, 1857), Альберт Сур (у складі трупи Вільгельма Сура, 1875), Фанні Аллінгер та Сузанна Дерсен (у складі трупи Йозефа Дерсена, 1875), Альфред Крембсер (у складі трупи Августа Крембсера, 1881), Ян Белліні (у складі трупи Августа Крембсера, 1881 та у складі трупи Чезаре Сідолі, 1896) Медея Сідолі (у складі трупи Теодора Сідолі, 1885), представники династії Сідолі: Гізела та Франзіні (у складі трупи Чезаре Сідолі впродовж 1890-х років).
Окремо від циркових труп, основу яких становили наїзники, слід відзначити гастролі представників інших циркових жанрів – гімнастичних, акробатичних труп, атлетів і чарівників, дресирувальників, які виступали як на манежах шкіл верхової їзди, так і на театральних сценах.
Впродовж ХІХ століття у Львові виступали акробатичні трупи Жана Дюпюї (1836 та 1844 роки), Генріха Далло (1836), Карла Раппо (Carl Rappo) (1838), Мішеля Аверіно (1841 та 1842 роки), Леона Баєра (1860), ілюзіоністи Бартоломео Боско (Bartolomeo Bosco) (1826 та 1847 роки) та Еугеніо Боско (1859). У 1838 році у складі трупи Карла Раппо виступала “перша атлетка Німеччини” Еліза Серафін-Люфтманн. У 1857 році на сцені театру Скарбека виступав Едуард Клішніг (Eduard Klischnigg), визнаний майстер в жанрі акробатики та еквілібристики, на честь нього цей жанр отримав назву “клішнік”. Екзотичними та екстравагантними були виступи акробатів з африканського континенту – трупи бедуїнів “Бені-Зуг-Зуг” (1869) та акробатів з Японії – трупи Луї Сульє (1877). У 1888 році у складі трупи Альберта Шумана (Albert Schumann) виступав дресирувальник Жюль Сіт.
“Перша атлетка Німеччини” Еліза Серафін-Люфтманн
У 1899 році справжньою сенсацією був виступ “Русалок Рейну” – трьох сестер Валленда у програмі цирку Генрі: “ці молоді дівчата поводилися під водою так само, якщо б вони були на відкритому повітрі: вони шили, писали на табличках, сиділи за столом, їли, пили, і всі їхні рухи були вільними і надзвичайно граціозними. Особливо дивною була Еліза Валленда (Elise Wallenda), яка впродовж трьох хвилин, про що заявляли глядачі з годинником у руці, залишалася під водою немов уві сні”.
За майже 80 років, з першої чверті ХІХ століття до кінця ХІХ століття, тобто від перших гастролей невеликих товариств наїзників до масштабних постановок пантомім і виступів повітряних гімнастів, циркові вистави еволюціонували і активно розвивалися. Розвиток циркового мистецтва впродовж ХІХ століття відбувався через об’єднання різних видовищних жанрів навколо мистецтва “художньої верхової їзди” (нім. die kunstreiterei), як основи циркових вистав, жанрове розширення, винахід нових реквізитів, створення номерів і постановки великих пантомім із залученням останніх технічних новацій.
Едуард Клішніг (Eduard Klischnigg)
Забігаючи наперед, відзначимо, що ХХ століття збагатило циркову історію Львова не менш яскравими подіями. Перед початком Першої світової війни артисти цирку виступали на сцені театру Colosseum та в Casino de Paris; з гастролями місто відвідали цирки Труцці та Баффало Білла. Вже за часів Польської Держави, між двома війнами у Львові функціонував стаціонарний цирк Адама Корнацького (cyrk Adama Kornackiego), у місті регулярно гастролював цирк братів Станевських (cyrk Staniewskich), де представлялися найкращі номери свого часу. У повоєнний, радянський період, у Львові з’явився стаціонарний цирк, і ця історія вже більш відома шанувальникам циркового мистецтва.
Звісно, у невеличке есе неможливо вмістити весь літопис насиченого циркового життя у Львові впродовж ХІХ століття. Втім, сподіваюсь, подана інформація здатна згенерувати у широкого кола читачів та шанувальників мистецтва цирку інтерес до важливих, захоплюючих сторінок його історії.
*Усі медіа були надані Олегом Поспєловим
Підписуйтесь на нас в Instagram: https://instagram.com/circuslife.com.ua.
